В умовах воєнного стану законодавство, що регулює трудові відносини та сферу зайнятості загалом, зазнало чималих змін. Як наслідок, і працівники, і роботодавці зіткнулися з ситуаціями, коли за законом певні періоди роботи перестали зараховуватися до страхового стажу.
Згідно зі статтею 24 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» страховий стаж – це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов’язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Простіше кажучи, для того щоб «йшов» страховий стаж, роботодавець повинен сплачувати за працівника страхові внески та своєчасно звітувати про це.
Водночас законодавством передбачені окремі випадки, коли відповідні внески роботодавці, у тому числі фізичні особи – підприємці, можуть не сплачувати. Це стосується, зокрема, періодів:
- перебування працівника у відпустці без збереження заробітної плати («за власний рахунок»);
- призупинення дії трудового договору;
- проходження військової служби мобілізованими працівниками.
Крім того, з 01 березня 2022 року та впродовж 12 місяців після скасування воєнного стану дозволено не платити страхові внески за "себе" підприємцям.
Щоправда, не кожен із цих випадків автоматично позбавляє особу страхового стажу. Так, попри те що роботодавці можуть не сплачувати страхові внески за мобілізованих працівників, час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Відповідна гарантія закріплена частиною 1 статті 2 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу».
Крім того, до страхового стажу працівника зараховуються:
- періоди простою, враховуючи, що за цей час роботодавець зобов’язаний сплачувати страхові внески у сумі, не меншій ніж мінімальна;
- час роботи за сумісництвом та суміщенням.
Незалежно від формату співпраці працівника з роботодавцем, щоб до страхового стажу був зарахований повний місяць, сума сплаченого роботодавцем ЄСВ має бути не менша від мінімальної. Наразі це 1430 грн (22% від 6500 грн – мінімальної заробітної плати), а з жовтня 2022 року – 1474 грн (22% від 6700 грн).
Якщо підприємство і працівник працюють, але роботодавець не сплачує страхові внески, працівник має право:
- звернутися до роботодавця із письмовою вимогою оплатити ЄСВ;
- поскаржитися на роботодавця до податкових органів та територіальних органів Держпраці;
- звернутися до поліції з заявою про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст. 212−1 КК України;
- подати цивільний позов до суду про визнання бездіяльності роботодавця протиправною та зобов’язання нарахувати та сплатити страхові внески.
