Верховний Суд висловився щодо визначення початку перебігу строку позовної давності при поділі майна після розірвання шлюбу:
Особа просила суд визнати за нею право власності на 1/2 частини спільного сумісного майна подружжя – квартиру. Так, позивачка зазначала, що під час перебування у шлюбі подружжя на підставі ордера отримало однокімнатну квартиру. Пайовий внесок сплачувався частками зі спільного сімейного бюджету, але у 1993 році шлюб був розірваний. У 2010 році колишній чоловік позивачки отримав свідоцтво про право власності на зазначену квартиру. Оскільки квартира є однокімнатною, позивачка з колишнім чоловіком не бачили сенсу у її поділі і хотіли зберегти її для дочки, яка повинна була її успадкувати. Після смерті колишнього чоловіка позивачка звернулась до спадкоємців щодо визнання ними її частки у спільному сумісному майні, але спадкоємці її право не визнали, у зв’язку з чим позивачка і звернулася до суду.
Суд першої інстанції у задоволенні позову відмовив, оскільки вимога про визнання права власності на частину спільного сумісного майна була пред’явлена через 24 роки після розірвання шлюбу, що згідно з ч.4 ст.267 ЦК України є підставою для відмови у задоволенні позову.
Апеляційний суд ухвалив нове рішення, яким позов задовольнив. Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність доказів, які б свідчили, що за життя чоловіка між ним та позивачкою виник спір з приводу нерухомого майна (квартири). Суд апеляційної інстанції зазначив, що місцевий суд неправильно встановив дату початку перебігу позовної давності та дійшов помилкового висновку про початок її перебігу у день розірвання шлюбу, а тому дійшов також помилкового висновку про відмову у задоволенні позову із підстав спливу позовної давності.
Верховний Суд (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08.10.2021р. у справі №753/18448/17) погодився з висновками апеляційного суду та визнав його рішення законним та обґрунтованим. Таке рішення Верховного Суду було обґрунтоване наступним:
Так, у ч.2 ст.72 СК України та п.15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007р. №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» визначено, що до вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.
Суд касаційної інстанції зауважив, що неподання позову про поділ майна, у тому числі до спливу трьох років з дня розірвання шлюбу, за відсутності доказів, які підтверджували б заперечення права одного з подружжя на набуте у період шлюбу майно, зареєстроване за іншим подружжям, не може свідчити про порушення права і вказувати на початок перебігу позовної давності. А визначальним у вирішенні питання про початок перебігу позовної давності є день, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права.
Аналогічні висновки зроблені у постанові Верховного Суду України від 23.09.2015р. у справі №6-258цс15, а також постановах Верховного Суду від 14.02.2018р. у справі №759/12058/15-ц, від 21.03.2018р. у справі №576/2447/15-ц, від 04.07.2018р. у справі №584/1319/16-ц.
Тому Верховний Суд визнав обґрунтованими висновки апеляційного суду про дотримання позивачкою позовної давності при зверненні до суду з позовом.
