ВПВС в постанові https://reyestr.court.gov.ua/Review/120396087 від 20.06.2024 у справі № 990/2/24, проаналізувавши правове забезпечення оцінювання доброчесності суддів і кандидатів на посаду судді, констатувала, що законодавство, яке врегульовує відносини у процедурі суддівської кар`єри, у питанні переліку критеріїв доброчесності та індикаторів, що свідчать про їх (не)дотримання, якими керуються ВККС, ГРД, ВРП, не є достатньо чітким і передбачуваним, а отже, не відповідає вимогам щодо «якості закону», як їх розуміє ЄСПЛ.
Разом з тим обставини, з якими ВРП пов`язує відмову у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду, повинні бути об`єктивними, реальними, вагомими (істотними) і негативними настільки, щоб не лише викликати сумнів у відповідності кандидата критерію доброчесності чи професійної етики.
У цій справі сумніви ВРП щодо відповідності позивачки критерію доброчесності були пов`язані з її несвідомим вкладом в економіку російської федерації (здійсненні розрахунків рублями під час цієї поїздки до тимчасово окупованої АР Крим), яка контролювала півострів, на території якого було заборонено обіг гривні.
Позивачка заперечувала розрахунки рублями та наполягала, що розраховувалася за придбані товари гривнями.
У спірному рішенні ВРП зазначила, що надані позивачкою пояснення щодо обставин цієї поїздки не можуть сприйматись як виправдання, а свідчать про відсутність чіткої громадянської позиції.
ВПВС зауважила, що дії, з якими ВРП пов`язала підстави для відмови у внесенні подання про призначення позивачки на посаду судді, вона вчинила у серпні 2014 року, коли саме поняття «доброчесність» ще не було запроваджено в законодавстві, а чіткі критерії цього поняття не сформовані й до цього часу.
Натомість загальний висновок ВРП про відсутність чіткої громадянської позиції позивачки у зв`язку з поїздкою до Криму у 2014 році є абстрактним припущенням, оскільки не доведено якою саме була громадянська позиція позивачки на той час. Зокрема, матеріали справи не містять будь-яких доказів того, що позивачка підтримувала агресивні дії російської федерації проти України або співпрацювала з окупаційною владою.
Щодо ознаку недоброчесності судді, який ВРП пов`язала з тим, що відвідування діда у російській федерації період з 2014 до 2019 року не мало характеру «нагальної потреби».
ВПВС зауважила, що поняття «нагальна потреба» є оціночним, тобто чітко не визначеним. Така оцінка повинна відбуватися з урахуванням права на повагу до сімейного життя, яке гарантується ст. 8 Конвенції та практики ЄСПЛ щодо цього питання.
До традиційних цінностей українського народу належить підтримання тісних сімейних зв`язків між дітьми, батьками, дідами.
ВПВС дійшла висновку, що далека поїздка онуки разом з правнучкою до діда похилого віку, щоб провідати його, підтримати, надати йому можливість поспілкуватися з правнучкою сама по собі не повинна викликати сумнів у доброчесності судді.
При цьому було враховано, що ВРП не встановила обставин чи підстав, які б указували на те, що позивачка підтримувала агресивні дії російської федерації проти України, або співпрацювала з окупаційною владою.
Отже, ВРП не навела належного обґрунтування підстав для відмови у внесенні Президентові України подання про призначення позивачки на посаду судді.
