«Адвокати лише для судових процесів» і «у ТЦК адвокат не потрібен», - сказав речник Полтавського ТЦК та СП Роман Істомін.
На думку адвоката Михайло Самуляк, Роман Істомін помилився!
У зауваженнях до проекту Закону України про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо удосконалення відповідальності за порушення правил військового обліку та законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію Головне юридичне управління апарату Верховної Ради України, зазначило: «великі розміри штрафів притаманні кримінально-правовим санкціям, а тому мають бути економічно обґрунтовані з огляду на характер і ступінь суспільної небезпеки відповідних адміністративних правопорушень».
Враховуючи вищенаведене, на практиці виникає проблема, щодо застосування кримінально-правового аспекту статті 6 Європейської конвенції з прав людини (надалі – Конвенція) до справ про адміністративні правопорушення щодо порушення правил військового обліку та законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію.
Вихідну точку у встановленні того, чи має застосовуватись кримінально-правовий аспект статті 6 Конвенції, слід визначати за критеріями, перерахованими в рішенні у справі «Енгель та інші проти Нідерландів»: внутрішньо-правова кваліфікація; характер правопорушення; суворість покарання, яке може бути застосоване до даної особи.
У своїй науковій статті «Критерії Енгеля» щодо статті 210-1 КУпАП» Михайло Самуляк дійшов висновку про можливість застосування кримінально-правового аспекту статті 6 Конвенції до частини 3 статті 210-1 КУпАП. Припускаю, що схожого висновку можна дійти і щодо частини 3 статті 210 КУпАП.
Застосування кримінально-правового аспекту статті 6 Конвенції до таких проваджень має суттєві правові наслідки, які зміцнюють гарантії прав особи, що притягується до адміністративної відповідальності, та підвищують стандарти захисту для адвокатів.
Стаття 6 § 3 (c) Конвенції гарантує кожному обвинуваченому у вчиненні кримінального правопорушення право захищати себе особисто чи використовувати юридичну допомогу захисника, вибраного на власний розсуд, або за браком достатніх коштів для оплати юридичної допомоги захисника одержувати таку допомогу безоплатно, коли цього вимагають інтереси правосуддя.
Європейський Суд з прав людини зазначає, що основною метою статті 6 Конвенції у її кримінально-правовому аспекті є забезпечення справедливого судового розгляду «судом», компетентним розглядати «будь-яке кримінальне обвинувачення».
Стаття 6 Конвенції у її кримінально-правовому аспекті застосовується і до досудового провадження!
Відтак обмеження доступу до адвоката Територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки, до осіб, що притягуються до адміністративної відповідальності за статтями 210 та 210–1 КУпАП може порушувати статтю 6 Конвенції.
Викладене у статті 6 § 3 (c) Конвенції є одним із елементів, серед інших, концепції справедливого судового розгляду в кримінальному провадженні, що міститься у статті 6 § 1 Конвенції.
Для того, щоб право на справедливий судовий розгляд залишалося достатньо «практичним та ефективним», стаття 6 § 1 Конвенції вимагає, щоб, як правило, доступ до адвоката забезпечувався з першого допиту громадянина уповноваженою особою, якщо тільки не буде доведено з огляду на конкретні обставини справи, що існують вагомі підстави для обмеження цього права. Однак важливо зазначити, що навіть коли вагомі підстави можуть винятково виправдовувати відмову в доступі до адвоката, таке обмеження, незалежно від його обґрунтованості, не повинно надмірно завдавати шкоди правам особи за статтею 6 Конвенції. Право на захист в принципі буде безповоротно порушено, коли викривальні свідчення, зроблені під час допиту без доступу до адвоката, використовуються для обвинувального рішення проти особи. У кожному випадку питання полягає в тому, чи було обмеження виправданим, і якщо так, то чи, з огляду на загальну справедливість, воно не позбавило особи справедливого слухання, оскільки навіть виправдане обмеження здатне зробити це за певних обставин.
Проте важливо зауважити, що стаття 6 § 3 (c) не визначає спосіб здійснення права на доступ до адвоката. Таким чином, вона залишає Договірним державам вибір засобів забезпечення його забезпечення в їхніх судових системах, а завдання Європейського Суду з прав людини полягає лише в тому, щоб з’ясувати, чи відповідає обраний ними метод вимогам справедливого судового розгляду.
У цьому відношенні слід пам’ятати, що Конвенція покликана «гарантувати не теоретичні чи ілюзорні права, а права, які є практичними та ефективними», і що призначення адвоката саме по собі не забезпечує ефективності допомоги, яку він може надати обвинуваченому. Ці принципи також відповідають загальновизнаним міжнародним стандартам у сфері прав людини, які лежать в основі концепції справедливого судового розгляду та обґрунтування яких пов’язане, зокрема, із захистом особи від зловживань з боку органів влади. Вони також сприяють запобіганню судовим помилкам та досягненню цілей статті 6 Конвенції, зокрема і рівності сторін.
Європейський Суд з прав людини детально розробив зміст права на доступ до адвоката. Він виділив такі дві мінімальні вимоги:
- право на спілкування та консультацію з адвокатом до початку допиту, що також включає право давати адвокатові конфіденційні вказівки;
- право на фізичну присутність адвоката на первинних допитах, а також у ході будь-яких подальших допитів на стадії досудового провадження. Така присутність повинна забезпечити ефективну та практичну правову допомогу.
Таке обґрунтування наводив адвокат Самуляк Михайло у своїх тезах під назвою «Доступ до адвоката у справах про адміністративні правопорушення за статтями 210 та 210–1 КУпАП» на XV Міжнародній науково-практичній конференції «Адвокатура: минуле, сучасність та майбутнє» 14 листопада 2025 року.
