5 листопада 2022 року, в газеті «Голос України» опубліковано Закон України від 18 жовтня 2022 року № 2690-ІХ «Про внесення змін до Кримінального процесуального кодексу України щодо удосконалення окремих положень досудового розслідування в умовах воєнного стану» (далі — Закон № 2690-ІХ) та Закон України від 18 жовтня 2022 року № 2689-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо виконання рішень Європейського суду з прав людини» (далі — Закон № 2689-ІХ), які набувають чинності, з огляду на зміст розділу ІІ цих законів, з дня, наступного за днем їх опублікування, тобто сьогодні — 6 листопада 2022 року, окрім підпунктів 2 та 11 п. 3 розділу І Закону № 2690-ІХ та підп. 1 п. 1 розділу І Закону № 2689-ІХ (положень, які стосуються можливості ознайомлюватися з матеріалами кримінального провадження в електронній формі), які набирають чинності через рік після набрання чинності цими законами, тобто 6 листопада 2023 року.
Отже, які зміни передбачаються цими законами та на що передусім слід звернути увагу?
Так, Законом № 2690-ІХ внесено такі зміни:
— посилено санкції за вчинення адміністративних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 44, ч. 4 ст. 121 та ч. 3 ст. 178 КУпАП. Крізь призму викладеного нагадаємо, що під час правозастосування цих норм, слід враховувати положення ст. 58 Конституції України та ст. 8 КУпАП щодо зворотної дії закону у часі;
— ст. 294 КУпАП доповнено ч. 12, якою визначено, що у випадку, скасування постанови про застосування адміністративного арешту суд апеляційної інстанції має негайно повідомити про це керівника установи, в якій утримується арештований;
— внесено зміни до ч. 4 ст. 176, ч. 6 ст. 199, ч. 3 ст. 315 та ст. 331 КПК у частині, що стосується обрання, скасування, зміни або продовження запобіжного заходу. Так, віднині слідчий суддя розглядатиме застосування запобіжних заходів та продовження строку тримання під вартою не лише під час досудового розслідування, а й до початку підготовчого судового засідання (ч. 4 ст. 176, ч. 6 ст. 199 КПК). Слід зважати, що вжите законодавцем формулювання «до початку підготовчого судового засідання» означає, що до уваги потрібно брати не день надходження обвинувального акта до суду чи день призначення підготовчого судового засідання, а саме дату проведення цього судового засідання. Зі змісту ч. 3 ст. 315 КПК виключено положення: «За відсутності зазначених клопотань сторін кримінального провадження застосування заходів забезпечення кримінального провадження, обраних під час досудового розслідування, вважається продовженим». Згідно зі змінами до ст. 331 КПК суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування лише за наявності відповідних клопотань. За власною ініціативою, тобто за відсутності таких клопотань, розглядати це питання суд вже не зможе;
— уточнено резолютивну частину обвинувального вироку, доповнено положення стосовно зазначення рішення щодо заходів забезпечення кримінального провадження формулюванням «у тому числі рішення про запобіжний захід до набрання вирком законної сили» (абз. 12 п. 2 ч. 4 ст. 374 КПК). Також розширено межі перегляду судом касаційної інстанції, відповідно до яких означений суд має, крім іншого, розглянути питання про обрання запобіжного заходу під час скасування судового рішення і призначення нового розгляду у суді першої чи апеляційної інстанції (ст. 433 КПК) та, відповідно, викласти прийняте рішення в резолютивній частині постанови (п. 3 ч. 1 ст. 442 КПК).
Окремо розглянемо зміни до КК, КПК та КВК, внесені Законом № 2690-ІХ та Законом № 2689-ІХ щодо гуманізації окремих норм кримінального законодавства стосовно застосування покарання у виді довічного позбавлення волі.
Так, Законом № 2690-ІХ вносяться зміни до положень ст. 82 КК, якими визначено можливість заміни особі, яка відбуває покарання у виді довічного позбавлення волі, невідбутої частини покарання більш м’яким (позбавлення волі строком від 15 до 20 років) після відбування нею не менше 15 років призначеного судом покарання.
У цьому аспекті слід зауважити, що суть заміни невідбутої частини покарання більш м’яким його видом полягає в тому, що засуджений повністю не звільняється від покарання, а йому лише замінюється один вид покарання (його невідбута частина) на інший. Тобто з моменту заміни особа відбуватиме вже новий вид покарання, призначений їй не вироком, а іншим рішенням суду.
При цьому разом із поданням щодо можливості представлення засудженого до довічного позбавлення волі до заміни невідбутої частини покарання більш м’яким адміністрація виправної колонії має подати до суду висновок, який складається за участю уповноваженого органу з питань пробації, щодо ступеня виправлення засудженого до довічного позбавлення волі (ч. 12 ст. 154 КВК), а особа, засуджена до довічного позбавлення волі, своєю чергою, додатково до подання має подати індивідуальний план виправлення та ресоціалізації (ч. 3 ст. 154 КВК). Такий план згідно з положеннями закону має містити: заходи, здійснення яких у період відбування більш м’якого покарання у виді позбавлення волі на певний строк дасть змогу засудженій особі усунути чинники, що можуть негативно впливати на утримання від вчинення повторного кримінального правопорушення; факти, що свідчать про перспективи виправлення та ресоціалізації засудженої особи після звільнення.
Варто також зазначити, що згідно зі змінами до ч. 2 ст. 31 КПК клопотання (подання) про вирішення питання щодо заміни покарання у виді довічного позбавлення волі на покарання у виді позбавлення волі на певний строк має розглядатися судом колегіально — у складі трьох суддів. Таке клопотання (подання) відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 537 та п. 1 ч. 1 ст. 539 КПК подається до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого засуджений відбуває покарання. При цьому згідно зі змінами до ч. 3 ст. 539 КПК розгляд означеного питання колегією суддів не обмежується строком у 10 днів з дня надходження такого клопотання (подання) до суду.
Також передбачено можливість застосування умовно-дострокового звільнення після фактичного відбування засудженим не менше трьох чвертей строку покарання, призначеного судом, у разі заміни покарання у виді довічного позбавлення волі на покарання у виді позбавлення волі на певний строк (п. 3 ч. 3 ст. 81 КК). Тобто особа, засуджена до довічного позбавлення волі, спочатку (після відбування нею не менше 15 років призначеного судом покарання) має право на заміну покарання у виді довічного позбавлення волі більш м’яким, і лише після фактичного відбування нею не менше трьох чвертей строку вже заміненого покарання така особа матиме право на умовно-дострокове звільнення від його відбування.
При цьому відповідно до абз. 3 ч. 13 ст. 154 КВК така особа додатково повинна подати до суду звіт про виконання індивідуального плану виправлення та ресоціалізації під час відбування більш м’якого покарання, у тому числі аналіз причин успішності або неуспішності виконання заходів, передбачених зазначеним планом.
Зміни внесені цими Законами торкнулися не лише КУпАП, КК, КПК та КВК, а й низки інших процесуальних кодифікованих актів та законів України.
Тому традиційно, для кращого розуміння змін, що передбачені цими законами, пропонуємо ознайомитися із порівняльною таблицею, у якій наведено положення цих законодавчих актів у попередніх та з урахуванням внесених змін редакціях.
