ВС у складі колегії суддів КЦС вважав за необхідне відступити від висновків, сформульованих у постановах ВПВС від 30.05.2018 у справі № 368/1158/16-ц та від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, щодо розгляду спору про повернення з незаконного володіння земельної ділянки лісогосподарського призначення як віндикаційного позову й обчислення позовної давності за позовами прокурора від дня, коли про порушення свого права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися саме прокурор.
ВПВС, відмовляючи у прийнятті справи № 369/473/15-ц до свого розгляду в ухвалі від 08.11.2023 https://reyestr.court.gov.ua/Review/114835236 дійшла висновку про відсутність належного обґрунтування зміни судової практики щодо ефективного способу захисту права власності на земельні ділянки лісогосподарського призначення.
Було зауважено, що аналогічне питання вирішено також у постанові від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17, у пунктах 90-91 якої визначено, що витребування земельної ділянки лісогосподарського призначення з володіння кінцевої набувачки треба розглядати саме як віндикаційний позов, заявлений на підставі статей 387-388 ЦК України.
Щодо початку перебігу позовної давності, то він розпочинається не з моменту, коли певний орган видав акт, на підставі якого відбулося відчуження майна, а з моменту, коли про порушення майнового права довідався або міг довідатися орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, або прокурор.
Відповідач може заявити суду про застосування позовної давності тільки щодо тих вимог, які звернуті до нього (у випадку вимоги про витребування земельної ділянки - той відповідач, із володіння якого позивач просить її витребувати).
Висновок про дотримання або пропущення позовної давності суд має робити окремо щодо кожної позовної вимоги, яку він мав би задовольнити, а не загалом щодо всіх вимог, включно з тими, у задоволенні яких через неефективність або заявлення до неналежного відповідача слід відмовити.
