Ця історія, яку розповів редактору ресурсу "ПОРАДИ ЮРИСТА" Ігор Палець, про події початку повномасштабної війни і наступу російських окупантів на Київщину, коли їх будинок опинився в епіцентрі бойових дій і в результаті ворожого обстрілу Ігор втратив рідних, а сам залишився інвалідом.
На початку 2020 року Ігор з сім’єю переїхав жити в заміський будинок у Вишгородському районі Київської області, який вони всією родиною будували майже 30 років.
Що відбулося після 24 лютого 2022 року Ігор згадує через майже 9 місяців потому.
…Коли почали бомбити Київ, до мене приїхали мої рідні. Тоді ми ще не мали гадки, що ворог стояв в кілометрі від нашого будинку. Почалися постійні обстріли нашої місцевості і згодом, за декілька днів, пропало світло і, як наслідок, вода.
З тих пір воду ми брали у сусіда в якого був генератор, телефони заряджали в автомобілі, а більшу частину часу, проводили у підвалі де нас було 7 чоловік.
Газопостачання було, тому в перервах між обстрілами готували гарячу їжу та гріли воду для себе та наших воїнів, які знаходились поруч. Також заносили хлопцям чисті сухі речі.
З початку березня ми всі майже весь час ховалися у підвалі, тільки набирати воду і готувати підіймався я з рідним братом.
03 березня ми прийняли рішення, на свій страх і ризик виїзджати спочатку в бік Києва, а потім на західну Україну і в перервах між обстрілами почали збирати речі в дорогу.
Наступного дня, 4 березня, зранку обстріли продовжувалися, а потім біля дев’ятої ранку все затихло. Ми перечекали хвилин 20 та вийшли з підвалу. Першими мали поїхати родина брата та моя цивільна дружина. Я з мамою мав поїхати того ж дня пізніше. Ми стояли прощалися в прихожій у будинку, коли роздався потужний вибух. Мене повалило на підлогу. Через деякий час я зміг відкрити очі та почав повзти і кричати «всі у підвал», але я себе не чув і в очах була пелена, а лице залите кров’ю. Згодом я побачив що брат, його дружина та син були вже мертві. Все приміщення вітальні було в крові та в сколках черепної коробки та мозку… підлога, стіни, стеля. Всі хто залишився живий, спустилися в підвал. Мати отримала травму хребта, а я, як з’ясувалося, був з розірваним обличчям і пробитою осколками шиєю та ногою.
Я знав що у сусіда був номер телефона військових, набрав його та попросив викликати допомогу, сказав, що є загиблі та поранені. Пам’ятаю, що я його майже не чув, адже в вухах гуділо від контузії.
За хвилин 20 приїхала автівка військових, та всіх живих доставили в лікарню міста Вишгород. Потім до моргу лікарні привезли тіла моїх рідних. Мене зашили, а мати поклали в палату та наступного дня перевезли до Києва. Я залишився отримувати інтенсивну терапію у Вишгороді.
Деякі речі були у мами в сумці і там на щастя знайшлися ключи від київської квартири, але це з’ясувалося пізніше тому, після виписки з лікарні, декілька тижнів я жив у друзів. Також за тиждень після того, як я вийшов з лікарні вдалося вирішити питання з перевезення тіл рідних до крематорію та зробити кремацію.
Весь цей час грошима на їжу та по іншим питанням, допомагали знайомі. З лікарні я вийшов в одязі що надали волонтери, включно спідню білизну та без копійчини у кишені. Дуже суттєво підтримали друзі зі США. Так сталося, що з початку війни я залишився без доходів бо працював в компанії, пов’язаній з будівельним бізнесом, який з початку повномасштабної війни зупинився, а з моменту виходу з лікарні і до середини листопада довелося займатися вирішенням питань по загиблих, закриттям свого підприємства, походам по лікарням, обслідуваннями і т.д.
В кінці травня мати виписали з лікарні і вона знаходилась на лікарняному вдома, а я до того часу ходив до лікарів на перев’язки. Наразі ми живемо на пенсію мами, та зарплатню цивільної дружини, яка відвезла доньку брата на західну Україну до друзів, та повернулася у Київ.
В розбитому будинку, на позичені гроші ми змогли лише поставити вікна та частину паркана. На ремонт даху та інше грошей немає. До того ж наш будинок, який після обстрілу залишився відчинений, був розграбований мародерами, зникли документи, гроші комп’ютери та телефони.
Наразі мені призначили групу інвалідності, мати так само підпадає під групу, але вона не схотіла її оформлювати, бо залишиться без роботи - мати працюючий пенсіонер. Однак пенсії по віку і пенсії по інвалідності не вистачить для нормального життя, відновлення здоров’я, ремонту пошкодженого житла та інших витрат…
Наприкінці розповіді Ігор зазначив, що вдячний всім людям з якими довелося зустрітися та спілкуватися в цій жахливій ситуації. Лікарі які спасали та доглядали, слідчі, які порушили по факту обстрілу кримінальне проівадження, робітники моргу та крематорія, робітники соцзахисту - всі виявилися дуже відповідальними та відзивчивими, всі йшли на зустріч та допомагали в скрутному становищі.
На жаль, як зазначив Ігор, законодавством України не передбачена матеріальна допомога цивільним громадянам, які безпосередньо постраждали від російської військової агресії, отримали поранення, втратили рідних, тощо і служби соцзахисту хоч і мають розуміння проблеми але не мають законодавчих підстав для реальної допомоги потерпілим.
І, оскільки таких постраждалих дуже багато, а війна ще продовжується, питання державної підтримки такої категорії громадян є вкрай актуальним і тому Ігор Палець став ініціатором створення відповідної петиції до Президента України щодо отримання особливого захищеного статусу та соціальної допомоги, а також пільг для цивільних осіб, що отримали поранення під часросійської агресії в період часу з 24.02.2022р.
Петицію можна підтримати за посиланням.
