Протягом останніх двадцяти років в українській армії - значні небойові втрати. Надання правдоподібного пояснення смерті військовослужбовців, які перебувають під виключним контролем держави в ході несення ним військової служби, є обов’язком органів державної влади України.
Цей обовʼязок закріплений у статті 2 Європейської конвенції з прав людини.
12 березня 2026 року Європейський Суд з прав людини виніс рішення у справі "Петрик проти України" (заява № 11103/18).
За обставинами справи, у березні 2014 року сина заявника, П.С., якому на той момент було 26 років, призвали на військову службу після оголошення органами державної влади України спеціальної військової мобілізації. Він був одружений і мав двох неповнолітніх дітей. Його завдання в армії полягало у ремонті транспортних засобів.
18 лютого 2015 року П.С. взяв коротку відпустку, щоб побути вдома. Він повідомив своїй родині, що завершить службу приблизно через два тижні та повернеться додому. Заявник стверджував, що його син мав плани на майбутнє та не виявляв жодних ознак депресії. Заявник, як стверджується, підслухав телефонну розмову між П.С. та його начальниками, В.К. та К.С., під час якої К.С., вочевидь, погрожував його синові. Заявник не надав жодних додаткових відомостей у зв’язку з цим.
Увечері 22 лютого 2015 року заявник востаннє розмовляв зі своїм сином телефоном. П.С. щойно повернувся до своєї військової частини із зони бойових дій і сказав батькові, що був дуже втомлений. Він пообіцяв передзвонити пізніше, але так і не передзвонив.
P.S. помер увечері 22 лютого 2015 року. Згідно з показаннями декількох військовослужбовців, у тому числі начальників П.С. В.К. і К.С., а також двох солдатів (а саме С.К. та С.С.), з якими згідно з твердженнями заявника П.С. мав дружні стосунки, обставини його смерті були такими. Після гри в доміно із С.К. та іншим солдатом (С.Т.), П.С. покинув бліндаж. Більшість військовослужбовців, у тому числі В.К. і К.С., були в бліндажі. Деякі, у тому числі С.С., були знадвору. Через декілька хвилин з боку вантажівки, закріпленої за П.С., пролунав постріл. Його товариші по службі знайшли його в кабіні із сильно закривавленим обличчям, а між ніг він тримав автомат. Оскільки кабіна була замкнена зсередини, один із солдатів розбив вікно. У П.С. було наскрізне вогнепальне поранення голови. Він був непритомний, але усе ще живий. Парамедик перев’язав рану, і П.С. доставили до лікарні у супроводі В.К. і К.С. Проте він помер до прибуття туди. Заявник стверджував, що з невідомих причин було вирішено доставити П.С. до лікарні, розташованої за 64 км від військової частини, тоді як інша знаходилася лише за 14 км.
Військовослужбовців, які перебували у військовій частині на момент події, неодноразово допитували як свідків. Згідно з висновками судово-психологічної експертизи (складеними у 2021 та 2022 роках) стосовно відеозаписів їхніх допитів у квітні 2019 року, ці свідки говорили вільно та без жодних ознак тиску. Більшість із них стверджували, що не помітили нічого незвичайного в поведінці П.С. Однак С.К. зазначив, що П.С. розмовляв з кимось по мобільному телефону «на підвищених тонах». Він також стверджував, що П.С. сказав йому: «Ти не будеш їздити на вантажівці після мене». С.К. зазначив, що П.С. був сумний того дня, коли вони розмовляли. К.С. і В.К. також згадували розмову П.С. по мобільному телефону з кимось незадовго до події, під час якої він здавався засмученим та роздратованим.
23 лютого 2015 року працівники Куйбишевського РВ ГУМВС України в Запорізькій області, до якого персонал лікарні повідомив про подію, порушили кримінальне провадження за фактом смерті П.С., яка ймовірно сталася внаслідок порушення правил поводження з вогнепальною зброєю (провадження № 0111). Того ж дня працівники Волноваського РВ ГУМВС України в Донецькій області, до якої військова частина надіслала аналогічне повідомлення, також порушили кримінальне провадження з цього питання, але за фактом вбивства, вчиненого невстановленими особами (провадження № 0223). Обидва органи досудового розслідування не координували свої дії.
Розслідування у провадженні № 0111 було закрито 16 квітня 2015 року у зв’язку з відсутністю події злочину.
Хоча розслідування у провадженні № 0223 також тричі закривалося з аналогічних підстав (19 травня і 27 червня 2015 року, а також 19 липня 2016 року), усі ці постанови були скасовані як незаконні та необґрунтовані (28 травня, 13 липня 2015 року і 28 липня 2016 року відповідно), і розслідування усе ще триває.
Як підтверджувалося наявними у ЄСПЛ документами у справі, розслідування було підірвано численними затримками та недоліками.
Заявник скаржився, що України не виконала своїх зобов’язань за матеріальним та процесуальним аспектами статті 2 Конвенції.
Процесуальний аспект статті 2 Конвенції
У своїй практиці ЄСПЛ встановив, що сам плин часу, який невідворотно знижує кількість та якість наявних доказів, може зашкодити розслідуванню і навіть фатально загрожувати його шансам на успіх У цій справі труднощі в розслідуванні, яке усе ще триває майже десять років після подій, не обмежуються негативними наслідками самого лише плину часу, а й включає численні минулі упущення та недоліки, які може бути складно, якщо не неможливо, виправити.
ЄСПЛ вважає зазначені міркування достатніми для висновку, що органи державної влади не провели ефективного розслідування смерті П.С.
Отже, було порушено процесуальний аспект статті 2 Конвенції.
Матеріальний аспект статті 2 Конвенції
Органи державної влади не можна вважати такими, що виконали свій обов’язок надати задовільне та переконливе пояснення смерті сина заявника, яка настала під час його перебування під їхньою опікою. Цього міркування достатньо для висновку Суду, що було порушено матеріальний аспект статті 2 Конвенції.
Європейський Суд з прав людини постанови що було порушено процесуальний аспект статті 2 Конвенції; що було порушено матеріальний аспект статті 2 Конвенції; що упродовж трьох місяців Україна повинна сплатити заявнику:
- 20 000 (двадцять тисяч) євро та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися, в якості відшкодування моральної шкоди;
- 650 (шістсот п’ятдесят) євро та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися заявнику, в якості компенсації витрат на правову допомогу, понесених під час провадження на національному рівні;
- 2 000 (дві тисячі) євро та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися заявнику, в якості компенсації витрат на правову допомогу
P.S. Адвокатське обʼєдання "Самуляк та партнери" представляє інтереси родичів загиблих військовослужбовців в Європейському Суді з прав людини у двох інших справах.
За обставинами першої справи 02 грудня 2021 року в одному із приміщень військової частини виявлено повішаним військовослужбовця строкової служби. Родичі загиблого вважають, що військовослужбовця довели до самогубства "старослужбовці", смерть його настала через "нестатутні взаємовідносини", простіше кажучи "дідовщину".
За обставинами другої справи, 25 листопада 2023 року о 01:50 год. надійшло повідомлення на лінію 102 повідомлення, що в кабінеті вчинив самогубство офіцер шляхом завдання собі вогнепального поранення в голову із пістолета ПМ. Родичі загиблого вважають, що військовослужбовця вбили через, те що він заважає продовженню корупційних схем у військовій частині.
Обидва кримінальних провадження, на нашу думку, поліція неефективно розслідує.
В Україні необхідно створити ефективну систему розслідування небойових втрат в Збройних Силах України, незалежний контроль за такими кримінальними провадженнями та механізми, які виключають приховування фактів чи затягування слідства. Військовослужбовець, який віддає державі своє життя і здоров'я, має право на захист навіть після смерті. А його родина - на правду.
