Правова позиція ЄСПЛ у справі «JURIĆ v. CROATIA» від 07.05.2026, заява № 51771/21 https://t1p.de/uupi3
Заявниця скаржилася, що спосіб, яким національні суди обчислили встановлений законом строк позовної давності в її справі про компенсацію за вилучення частини її земельної ділянки для будівництва дороги, був непередбачуваним.
ЄСПЛ зазначив, що цивільний позов заявниці, поданий у 2015 році, був відхилений як поданий із пропуском строку позовної давності. Цивільні суди вважали, що п’ятирічний строк позовної давності сплив у 2000 році, коли дорогу було вкрито асфальтом і вона стала доступною для великої кількості користувачів, що означало, що з цього моменту її попередній власник більше не міг витребувати володіння цією частиною земельної ділянки.
Водночас Суд звернув увагу на те, що:
- Жодного рішення про експропріацію ніколи не ухвалювалося. Це означало, що перехід права власності після завершення публічних робіт не міг вважатися «передбачуваним».
- Земельна ділянка залишалася зареєстрованою як приватна власність.
- Спірна дорога ніколи не була класифікована. Правовий статус неклафифікованих доріг був уперше прямо врегульований саме Законом про дороги 2011 року, яким вони були визначені як публічна власність органів місцевого самоврядування.
- Судова практика щодо подання відповідного цивільного позову була суперечливою.
З огляду на наведене Суд вважав, що застосування строку позовної давності у справі заявниці не було достатньо передбачуваним. Зокрема, заявниця не могла обґрунтовано передбачити, що строк позовної давності почне спливати у 2000 році, коли дорога була заасфальтована та введена в експлуатацію, і що її позов, поданий у 2015 році, буде відхилений як поданий із пропуском строку позовної давності.
Тому спосіб застосування національними судами строку позовної давності у справі заявниці становив непропорційне обмеження її права на доступ до суду.
