За вироком Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 12 березня 2025 року водія визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, та виправдано у зв`язку з недоведеністю, що в його діянні є склад інкримінованого кримінального правопорушення.
Дніпровський апеляційний суд ухвалою від 15 квітня 2026 року вирок місцевого суду залишив без зміни.
Згідно з обвинувальним актом обвинувачений 24 грудня 2022 року о 16:20, керуючи технічно справним автомобілем «Audi Q5», здійснював рух у крайній лівій смузі для руху з увімкненим ближнім світлом фар у темний час доби при увімкненому міському освітленні по сухому асфальтобетонному покриттю проїзної частини пр. Гагаріна у Саксаганському районі м. Кривого Рогу зі сторони вул. Галенко у бік проспекту Миру з дорожньою розміткою 1.3, 1.5 Правил дорожнього руху (далі - ПДР), яка має по три смуги для руху в кожному напрямку. В цей час пішохід перетинав проїзну частину просп. Гагаріна біля будинку №10 зліва направо у невстановленому для цього місці.
Водій, маючи об`єктивну можливість своєчасно виявити пішохода на проїзній частині та зменшити швидкість керованого ним автомобіля або зупинитись, щоб дати йому дорогу та таким чином безумовно міг уникнути настання дорожньо-транспортної пригоди, а також її наслідків в будь-якому вигляді, проявив неуважність до змін дорожньої обстановки та не вжив заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу.
В момент коли пішохід перетнув дорожню розмітку 1.3 ПДР, водій здійснив наїзд на пішохода , внаслідок чого останній загинув на місці.
Своїми діями водій грубо порушив вимоги пунктів 12.3, 1.5, 1.7, 2.3 ПДР:
Порушення водієм вимог п.12.3 ПДР знаходиться у причинному зв`язку з настанням дорожньо-транспортної пригоди, внаслідок якої пішохід ОСОБА_11 отримав комплекс тілесних ушкоджень, які в сукупності відносяться до тяжких, які небезпечні для життя в момент спричинення.
Пішохід знаходився в стані сильного алкогольного сп`яніння, маючи в крові етиловий спирт у концентрації 3.17 проміле.
Такі дії обвинуваченого органом досудового розслідування були кваліфіковані за ч. 2 ст. 286 КК, як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілого.
Переглядаючи судові рішення місцевих судів Верховний Суд зазначив наступне.
Одним з обов`язкових елементів об`єктивної сторони складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 286 КК, є причинний зв`язок між допущеними порушеннями правил безпеки дорожнього руху, якщо такі мали місце, та суспільно небезпечними наслідками, які настали.
За обвинуваченням, водій мав технічну можливість запобігти наїзду на пішохода, оскільки об`єктивно міг завчасно його виявити.
Питання щодо технічної можливості водія уникнути ДТП та встановлення причинно-наслідкового зв`язку між діями і наслідками події можуть бути визначені експертом, який володіє спеціальними знаннями, на підставі комплексу встановлених досудовим слідством обставин ДТП, вихідних даних, які містяться у фактичних даних протоколу огляду місця події, слідчих експериментів, показаннях очевидців, учасників пригоди (свідків), відеоматеріалах, на яких зафіксовані певні факти та обставини пригоди, тощо.
У цьому кримінальному провадженні суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, визнав недопустимими фактичні дані висновку експерта, оскільки поміж іншого він ґрунтується на даних слідчого експерименту (проведеного за участю понятих), достовірність яких суд обґрунтовано поставив під сумнів.
Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, встановив, що слідчий у ході слідчого експерименту не змоделював усіх можливих обставин ДТП, зокрема темпу пішохода, не визначив швидкості його руху, не провів щосекундного розсунення-зсунення пішохода та автомобіля до місця наїзду, не зафіксував належним чином траєкторії руху пішохода, не встановив параметрів статиста, не забезпечив відтворення умов освітлення. Автомобіль обвинуваченого, за змістом протоколу, був просто відсунутий назад, що і стало підставою для висновку про те, що видимість пішохода до місця зіткнення з ним становить 59,8 м. За таких обставин суди дійшли висновку, що фактичні дані протоколу слідчого експерименту не відображають конкретної дорожньої обстановки під час пригоди, зокрема дані про відстань 59,8 м., а отже не можуть бути покладені в основу висновку про наявність у водія технічної можливості уникнути наїзду.
Апеляційний суд обґрунтовано вказав, що такі порушення в ході слідчого експерименту унеможливлюють встановлення ключових для експертного дослідження параметрів, а саме точного моменту виникнення небезпеки для руху, відстані від транспортного засобу до пішохода в момент його виявлення, фактичної траєкторії руху пішохода. Тобто суд умотивовано вказали, що вихідні дані, взяті за основу експертного висновку, зокрема відстань, на якій водій побачив пішохода, є сумнівними, з урахуванням відеозапису місця ДТП, де зафіксовано, що в момент ДТП була темна пора доби і назустріч обвинувачерного рухався автомобіль з увімкненими фарами, який міг створити перешкоду для видимості. Оскільки інші будь-які вихідні дані в матеріалах кримінального провадження відсутні, використання фактичних даних зазначеного вище висновку експерта є неможливим.
Отже, суди, враховуючи, що всі сумніви щодо доведеності винуватості особи тлумачаться на її користь, дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність у діях водія складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК.
Крім того, колегія суддів звертає увагу, на фактичні дані протоколу слідчого експерименту, з якого убачається, що слідча дія фіксувалася телефоном, однак будь-яких фотографій до протоколу не додано. Із цієї слідчої дії не вбачається, що вона проведена в умовах, наближених до ДТП.
Крім того, відеозапис із місця ДТП сам собою не може бути доказом винуватості особи , оскільки, як вже наголошувалося, у справах про порушення правил дорожнього руху, що призвели до настання певних наслідків, має бути встановлено причинно-наслідковий зв`язок, який можливо визначити на підставі сукупності вихідних даних.
Доводи касаційних скарг про те, що судовий розгляд кримінального провадження суд апеляційної інстанції здійснив без участі потерпілого, який не був належним чином повідомлений, що є істотним порушенням прав потерпілого, суд не бере до уваги, оскільки потерпілий є самостійним учасником кримінального провадження і будь-яких заяв або клопотань про його обов`язкову участь у розгляді справи апеляційним судом від нього не надходило. Крім того, колегія суддів звертає увагу, що потерпілий не подавав касаційної скарги, у якій би стверджував про порушення апеляційним судом його права бути присутнім під час розгляду кримінального провадження.
Як видно з матеріалів кримінального провадження, суди першої та апеляційної інстанцій забезпечили сторонам усі можливості для реалізації своїх прав у судовому засіданні в межах кримінального процесуального закону, тобто провели судовий розгляд на основі змагальності (ст. 22 КК).
У кожному разі Суд, залишаючись об`єктивним і неупередженим, має створити необхідні умови для виконання сторонами їхніх процесуальних обов`язків та здійснення наданих їм прав, розглянути кримінальну справу і постановити відповідне рішення. З огляду на ці вимоги закону суди під час розгляду кримінальних справ не вправі перебирати на себе функції обвинувачення чи захисту.
Підсумовуючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку, що місцевий та апеляційний суди в цілому забезпечили справедливий судовий розгляд кримінального провадження, оскаржувані судові рішення є належно умотивованими та обґрунтованими, їх зміст відповідає вимогам статей 370, 419 КПК, у них наведено мотиви, з яких виходили суди, та положення закону, якими вони керувалися, приймаючи рішення.
Враховуючи викладене, підстав для задоволення касаційних скарг представника потерпілої та прокурора колегія суддів не вбачає.
Постанова ККС ВС від 23 вересня 2026 року у справі № 214/2001/23.
