Якщо особа заволоділа чужими коштами через автоматизовану банківську систему без обману людини та її добровільного волевиявлення на передачу майна, такі дії підлягають кваліфікації як крадіжка за ст. 185 КК України, а не шахрайство за ст. 190 КК України.
Судові рішення у справі № 755/8937/21
28 серпня 2024 року - вирок Дніпровського районного суду м. Києва, справа № 755/8937/21. Обвинуваченого визнано винуватим у шахрайстві та замахах на шахрайство з використанням електронно-обчислювальної техніки, підробленні платіжних карток і несанкціонованому втручанні в роботу комп'ютерних систем за відповідними частинами статей 190, 200, 361 КК України та призначено остаточне покарання у виді п'яти років позбавлення волі.
17 квітня 2025 року - ухвала Київського апеляційного суду, справа № 755/8937/21. Вирок змінено, дії обвинуваченого постановлено кваліфікувати за відповідними частинами статей 15, 27, 190 КК України в редакції Закону № 2617-VIII, у решті вирок залишено без змін.
2 листопада 2026 року - постанова Об'єднаної палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду, справа № 755/8937/21, провадження № 51-2852кмо25. Касаційну скаргу захисника задоволено частково, ухвалу апеляційного суду скасовано з призначенням нового апеляційного розгляду, а також сформульовано правовий висновок про кваліфікацію несанкціонованого заволодіння коштами через автоматизовані системи як крадіжки за відсутності обману людини.
Фактичні обставини справи
У листопаді 2020 року обвинувачений установив на банкомат АТ КБ «ПриватБанк» спеціальний пристрій для зчитування інформації з банківських карток (скімер) та приховану відеокамеру для фіксації ПІН-кодів клієнтів. Отримані відомості призначалися для виготовлення підроблених платіжних карток і подальшого зняття коштів із рахунків без відома та згоди їхніх власників. Під час спроби демонтувати встановлене обладнання обвинуваченого затримали правоохоронці. Крім цього, йому інкримінували інші епізоди незаконних операцій із використанням електронно-обчислювальної техніки, вчинених у співучасті з іншими особами.
Суди попередніх інстанцій розглядали заволодіння коштами через банківські автоматизовані системи як шахрайство, зокрема шляхом незаконних операцій із використанням електронно-обчислювальної техніки.
Позиція захисту. Захисник заперечував причетність обвинуваченого до частини інкримінованих епізодів, посилаючись на його перебування за межами України, а також стверджував про недопустимість доказів, отриманих під час затримання, обшуків, огляду банкомата та дослідження ноутбука.
Позиція обвинувачення. Прокурор вважав, що використання технічних засобів для спонукання банку до несанкціонованих операцій може утворювати шахрайство, і заперечував проти задоволення касаційної скарги. Ключове питання полягало в тому, чи можна вважати обманом використання підроблених платіжних інструментів щодо автоматизованої системи, яка виконує операції без безпосереднього рішення людини.
Правова позиція Верховного Суду (ratio decidendi)
1. Правова проблема: чи можна обманути банкомат?
Об'єднана палата ККС ВС розмежувала два способи протиправного заволодіння чужим майном: шахрайство за ст. 190 КК України та крадіжку за ст. 185 КК України. Вирішальне значення має не сам факт використання підробленої картки, чужого ПІН-коду або електронної системи, а механізм вибуття майна з володіння власника. Для шахрайства необхідний обман або зловживання довірою, які впливають на свідомість і волю людини та спричиняють добровільну передачу нею майна чи права на нього. Натомість автоматизована банківська система не має свідомості, волі чи здатності самостійно ухвалювати рішення про розпорядження майном. Вона виконує операції відповідно до встановлених алгоритмів. Отже, використання підробленого платіжного інструмента або несанкціоноване введення правильних реквізитів не становить обману в кримінально-правовому розумінні лише тому, що система прийняла такі дані.
2. Позиція суду: відсутність обману людини виключає шахрайський спосіб заволодіння
Верховний Суд наголосив, що адресатом обману при шахрайстві може бути власник майна або інша людина, уповноважена ним чи законом розпоряджатися майном. Обман передбачає повідомлення неправдивих відомостей або приховування істотної інформації, внаслідок чого людина формує помилкове уявлення про обставини та добровільно передає майно.
Банкомат не може бути адресатом обману, оскільки він не оцінює правдивість повідомлених відомостей у людському розумінні, а лише перевіряє відповідність введених даних установленим технічним умовам. Тому використання підробленої картки та правильного ПІН-коду для отримання коштів через банкомат без участі касира, менеджера або власника рахунку не утворює шахрайського способу заволодіння майном.
3. Вирішальні фактичні обставини: майно вибуває поза волею власника
У цій справі суд надав визначальне значення таким обставинам:
- Обвинувачений використовував технічні засоби для отримання реквізитів банківських карток і ПІН-кодів. - Подальше заволодіння коштами передбачало використання автоматизованих банківських операцій.
- Власники рахунків і працівники банку не знали про протиправні операції та не висловлювали волі на передачу коштів.
- Дії були спрямовані на використання алгоритмів банківської системи, а не на введення конкретної людини в оману. Саме відсутність добровільного волевиявлення власника або уповноваженої особи стала визначальною для розмежування крадіжки та шахрайства.
4. Застосування статей 185 і 190 КК України
За висновком ОП ККС ВС, крадіжка характеризується таємним вилученням чужого майна поза волею його власника. Коли особа використовує скомпрометовані засоби авторизації для автоматизованого зняття чи переказу коштів, власник рахунку та уповноважені працівники банку можуть не усвідомлювати факту вилучення майна в момент проведення операції. Таке заволодіння відповідає ознакам крадіжки, а не шахрайства. Використання сучасних технологій саме по собі не змінює кримінально-правової природи таємного викрадення майна.
5. Чому Верховний Суд скасував рішення апеляційного суду?
Окремою та самостійною підставою скасування стали істотні порушення кримінального процесуального закону. Апеляційний суд не надав належних відповідей на конкретні доводи захисту щодо недопустимості доказів, порушення права на захист та перебування обвинуваченого за межами України під час окремих інкримінованих епізодів. Замість перевірки цих аргументів апеляційний суд переважно обмежився переліком доказів і загальним твердженням про відсутність процесуальних порушень. Це суперечило вимогам ст. 370 та ч. 2 ст. 419 КПК України щодо законності, обґрунтованості й мотивованості судового рішення.
Причинно-наслідковий зв'язок із результатом: неправильний підхід до кваліфікації дій за ст. 190 КК України та неналежна перевірка апеляційних доводів зумовили скасування ухвали апеляційного суду і призначення нового розгляду. Верховний Суд не встановив остаточної винуватості чи невинуватості обвинуваченого та не здійснив самостійної перекваліфікації всіх епізодів. Ці питання підлягають перевірці під час нового апеляційного розгляду.
Правовий тест для розмежування крадіжки та шахрайства ОП ККС ВС не сформулювала окремого формалізованого тесту, однак із мотивувальної частини постанови випливає така послідовність юридичної оцінки.
Крок 1 - установити спосіб заволодіння майном. Необхідно з'ясувати, чи відбулося вилучення коштів через автоматизовану операцію з використанням підробленої картки, чужих реквізитів або інших несанкціоновано отриманих засобів авторизації.
Крок 2 - перевірити наявність обману людини. Слід установити, чи здійснювався інформаційний вплив на власника майна, касира, менеджера банку або іншу уповноважену особу, який спричинив добровільну передачу майна. Якщо вплив був спрямований виключно на автоматизовану систему, ознака обману врозумінні ст. 190 КК України відсутня.
Крок 3 - оцінити обставини вибуття майна та докази. Необхідно з'ясувати, чи знав власник або уповноважена особа про вилучення коштів у момент операції, чи висловлював згоду на їх передачу та чи відбулося вилучення таємно. Водночас суд зобов'язаний перевірити належність, допустимість і достовірність доказів, на яких ґрунтуються висновки про відповідні обставини.
Крок 4 - визначити правову кваліфікацію. Якщо майно вилучено через автоматизовану систему без обману людини та без добровільного волевиявлення на його передачу, такий спосіб заволодіння відповідає ознакам крадіжки за ст. 185 КК України. У цій справі застосування зазначених критеріїв разом із виявленими процесуальними порушеннями призвело до скасування апеляційної ухвали та направлення справи на новий розгляд.
На які практичні питання відповідає це рішення?
1. Чи є шахрайством зняття грошей із чужої банківської картки без дозволу власника?
Якщо кошти знято через автоматизовану систему без обману людини та добровільної передачі майна, такі дії за висновком ОП ККС ВС відповідають ознакам крадіжки за ст. 185 КК України.
2. Чи можна вважати банкомат обманутим, якщо він видав гроші за підробленою карткою?
Ні. Банкомат працює за алгоритмом і не має свідомості чи волі, тому прийняття ним підробленої картки та правильного ПІН-коду не становить обману в кримінально-правовому розумінні.
3. Чим відрізняється крадіжка коштів із рахунку від шахрайства?
При шахрайстві людина під впливом обману або зловживання довірою добровільно передає майно. При крадіжці майно вилучається таємно, поза волею власника, без такого волевиявлення.
4. Чи впливає використання електронних технологій на кваліфікацію викрадення коштів?
Саме по собі використання електронних технологій не перетворює крадіжку на шахрайство. Визначальним залишається спосіб заволодіння майном і наявність або відсутність обману людини.
5. Чи повинен апеляційний суд перевіряти доводи про незаконність обшуків і недопустимості доказів?
Так. Відповідно до ч. 2 ст. 419 КПК України апеляційний суд повинен надати мотивовану відповідь на доводи апеляційної скарги. Формального посилання на законність отриманих доказів недостатньо.
6. Чи може Верховний Суд самостійно встановити, що обвинувачений перебував за кордоном під час злочину?
Касаційний суд не встановлює нових фактичних обставин і не здійснює повторної оцінки достовірності доказів. Якщо відповідні доводи не перевірив апеляційний суд, вони підлягають перевірці під час належного апеляційного розгляду.
Які помилки допустила сторона, що програла?
У цьому провадженні касаційну скаргу захисника задоволено частково, а ухвалу апеляційного суду скасовано. Тому необхідно розмежувати недоліки правової позиції обвинувачення та порушення, допущені саме апеляційним судом.
1. Ототожнення використання автоматизованої системи з обманом. Позиція обвинувачення ґрунтувалася на тому, що використання підроблених платіжних інструментів для проведення несанкціонованих операцій може розглядатися як шахрайство. Однак суд установив, що автоматизована система не може бути адресатом обману. Відсутність інформаційного впливу на людину виключає відповідний спосіб заволодіння майном, передбачений ст. 190 КК України.
2. Неврахування відсутності добровільної передачі майна. При кваліфікації дій як шахрайства не було належно враховано, що власники рахунків та уповноважені працівники банку не висловлювали волі на передачу коштів. Ця обставина мала визначальне значення, оскільки свідчила про таємний характер вилучення майна.
3. Формальна перевірка доводів захисту щодо допустимості доказів. Апеляційний суд не надав конкретної оцінки доводам про порушення права на захист, проведення обшуків та оглядів без необхідних процесуальних дозволів, а також щодо допустимості похідних доказів. Загальне твердження про відсутність порушень КПК України не відповідало вимогам мотивованості апеляційного рішення.
4. Ігнорування доводів щодо перебування обвинуваченого за межами України. Апеляційний суд не перевірив належним чином аргументи захисту про неможливість участі обвинуваченого в окремих епізодах через його перебування за кордоном. Це позбавило касаційний суд можливості перевірити відповідні висновки в межах своїх повноважень і стало одним із чинників направлення справи на новий апеляційний розгляд. Водночас Верховний Суд не визнав усі оспорювані докази недопустимими та не підтвердив достовірності тверджень захисту про перебування обвинуваченого за кордоном. Він констатував необхідність їх належної перевірки.
Практичне значення рішення
Постанова ОП ККС ВС має значення для кримінальних проваджень щодо несанкціонованого зняття чи переказу коштів, використання підроблених платіжних карток, чужих реквізитів і засобів авторизації. Для правильної кваліфікації необхідно встановити, чи відбулося заволодіння майном унаслідок обману людини та її добровільного волевиявлення, чи кошти були таємно вилучені через автоматизовану систему без згоди власника. Водночас навіть правильна кримінально-правова кваліфікація не звільняє суд від обов'язку перевірити доводи сторін щодо допустимості доказів, фактичних обставин і дотримання процесуальних гарантій.
Ключові норми матеріального права
1. Стаття 185 КК України - крадіжка.
Правило: передбачає кримінальну відповідальність за таємне викрадення чужого майна, яке відбувається поза волею його власника.
Застосування до обставин справи: ОП ККС ВС встановила, що використання підроблених платіжних карток або несанкціоновано отриманих реквізитів для автоматизованого вилучення коштів без відома та згоди власника відповідає ознакам таємного викрадення.
Вплив на результат: саме ст. 185 КК України визначено належною правовою основою кваліфікації такого способу заволодіння майном. Суд сформулював відповідний висновок для застосування в подібних правовідносинах, не здійснюючи остаточної перекваліфікації всіх епізодів у цьому провадженні.
2. Стаття 190 КК України - шахрайство.
Правило: шахрайствопередбачає заволодіння чужим майном або придбання права на майно шляхом обману чи зловживання довірою. Обман як спосіб шахрайства потребує інформаційного впливу на свідомість і волю людини, внаслідок якого вона добровільно передає майно.
Застосування до обставин справи: обвинувачений використовував технічні засоби та алгоритми банківської системи, тоді як власники коштів і працівники банку не були введені в оману та не ухвалювали рішення про добровільну передачу майна.
Вплив на результат: відсутність обману людини стала підставою для висновку про неправильність кваліфікації відповідного способу заволодіння коштами як шахрайства.
3. Частина 3 статті 190 КК України (у редакції Закону України від 22 листопада 2018 року № 2617-VIII).
Правило: у редакції, застосованій судами попередніх інстанцій, ця частина передбачала відповідальність за шахрайство, вчинене, зокрема, шляхом незаконних операцій із використанням електронно-обчислювальної техніки.
Застосування до обставин справи: саме за цією нормою у поєднанні з відповідними положеннями статей 15 і 27 КК України апеляційний суд кваліфікував дії обвинуваченого, пов'язані з незаконними операціями через банківські автоматизовані системи.
Вплив на результат: ОП ККС ВС розмежувала використання електронно-обчислювальної техніки як технічного способу вчинення діяння та обман як обов'язкову ознаку шахрайства. Сам факт незаконних автоматизованих операцій не є достатнім для кваліфікації за ч. 3 ст. 190 КК України, якщо відсутній обман людини.
Визначальний висновок
ОП ККС ВС: заволодіння чужим майном, зокрема коштами чи цифровими активами, шляхом несанкціонованого використання засобів авторизації або платіжних інструментів для автоматизованих операцій без інформаційного впливу на свідомість і волю людини, який спричинив би добровільну передачу майна, підлягає кваліфікації як крадіжка за ст. 185 КК України, а не шахрайство за ст. 190 КК України.










