Верховний Суд погодився з відмовою в позові про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, скасування запису про проведену державну реєстрацію права, припинення права власності на нерухоме майно в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, залишив в силі постанову апеляційного суду та зазначив, що постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що спірні приміщення сараю (Б), дровітні (Г) та альтанки (Д), які були зведені Позивачем як добросовісним набувачем, в період перебування садиби у його власності, складають одне ціле з належним Відповідачу житловим будинком садибного типу.
Апеляційний суд наголосив, що збільшення площі, реконструкція та добудова приміщень, у даному випадку не свідчать про створення нового об`єкта нерухомого майна, а лише надають добросовісному набувачу право відшкодувати здійснені ним витрати на реконструкцію чи будівництво в порядку частини четвертої статті 390 ЦК України.
Правопорядок не може допускати ситуації, коли нівелюється законна сила судового рішення та створюються передумови для виникнення «колізії» судових рішень (див. постанову Верховного Суду від 01 березня 2023 року в справі № 442/3663/20).
Судом апеляційної інстанції належним чином встановлено, що рішеннями судів, які набрали законної сили у справі № 556/786/21, витребувано з незаконного володіння Позивача на користь законної власниці Відповідача спадкове майно - житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами та земельну ділянку. Таким чином, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку, що зведені та/або реконструйовані Позивачем під час перебування майна у його володінні господарсько-побутові будівлі та споруди (сарай, альтанка, дровітня) є приналежністю головної речі (житлового будинку) та не є самостійними об`єктами цивільних прав. Окрема державна реєстрація права власності на такі споруди чи виключення їх зі складу садиби чинним законодавством не передбачена.
Згідно з частиною четвертою статті 390 ЦК України добросовісний набувач (володілець) має право залишити собі здійснені ним поліпшення майна, якщо вони можуть бути відокремлені від майна без завдання йому шкоди. Якщо поліпшення не можуть бути відокремлені від майна, добросовісний набувач (володілець) має право на відшкодування здійснених витрат у сумі, на яку збільшилася його вартість.
У постанові Верховного Суду від 03 березня 2021 року у справі № 766/8694/16-ц (провадження № 61-35681св18) зазначено, що з урахуванням приписів частин третьої і четвертої статті 390 ЦК України кінцевий набувач може заявити до власника спірного нерухомого майна позов про відшкодування здійснених з часу, з якого власникові належить право на його повернення, необхідних витрат на утримання та збереження витребуваного майна, а у разі здійснення поліпшень цього майна, які не можна відокремити від нього без завдання йому шкоди, - позов про відшкодування здійснених витрат у сумі, на яку збільшилася вартість спірного нерухомого майна.
Зазначені висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду України, яка викладена у постанові від 07 вересня 2016 року (провадження № 6-389цс16) та Великої Палати Верховного Суду, яка викладена у постанові від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц (провадження № 14-376цс18).
Збільшення площі, реконструкція та зміна технічних характеристик господарських будівель не приводять до створення нового об`єкта нерухомості, який міг би бути предметом окремого речового права позивача.
За таких обставин, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку, що Позивач, як колишній добросовісний володілець, який здійснив невіддільні поліпшення майна, має право на захист своїх майнових інтересів шляхом пред`явлення вимоги про відшкодування здійснених витрат у сумі, на яку збільшилася вартість майна (зобов`язально-правовий спосіб захисту), а не шляхом заперечення чи скасування права власності законного власника на це майно.
Постанова ВС КЦС від 05 жовтня 2026 року у справі № 556/1090/24 https://reyestr.court.gov.ua/Review/140309140
