Сторона обвинувачення стверджує, що після зупинки автомобіля водій умисно здійснив наїзд на поліцейського та залишив місце події.
Прокурор просив застосувати запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до підозрюваного. Слідчий суддя Кременецького районного суду Тернопільської області у справі №601/1930/26 відмовив у взятті під варту та обрав домашній арешт у нічний час доби, визнавши, що більш м'який запобіжний захід є достатнім, оскільки підозрюваний раніше не судимий, є особою з постійним місцем проживання.
Аргументація захисту добре узгоджується з нещодавньою правовою позицією ККС ВС у справі № 461/1206/21.
У цій справі Суд наголосив, що для засудження за ч. 2 ст. 345 КК України недостатньо лише версії сторони обвинувачення. Якщо показання містять суперечності, експертизи не підтверджують механізм події, а сукупність доказів не доводить умисел поза розумним сумнівом, особа не може бути визнана винною.
Саме тому у справах цієї категорії вирішальне значення має не сам факт контакту автомобіля з поліцейським, а доведеність умислу водія.
Так, за вироком Галицького районного суду м. Львова від 12 грудня 2024 року у справі №461/1206/21 особу визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 345 КК, у зв`язку з недоведеністю в його діянні складу кримінального правопорушення та виправдано.
Згідно з формулюванням обвинувачення, яке пред`явлене особі, він умисно різко вивернув кермо праворуч, розпочав рух та тим самим здійснив наїзд правим заднім колесом на ліву ногу (ступню) поліцейського, спричинивши останньому легкі тілесні ушкодження у вигляді забою м`яких тканини в ділянці лівого гомілкового ступневого суглобу та ступні.
Львівський апеляційний суд ухвалою від 09 квітня 2025 року вирок місцевого суду залишив без змін.
На переконання Верховного Суду, центральним питанням у цій справі було встановлення змісту суб`єктивної сторони діяння обвинуваченого, тому судам попередніх інстанцій необхідно було з`ясувати, керувався водій наміром травмувати поліцейського чи наїзд на ногу став необережним наслідком маневру, який порушив правила безпечного водіння.
Диспозиція ч. 2 ст. 345 КК передбачає кримінальну відповідальність за умисне заподіяння працівникові правоохоронного органу чи його близьким родичам побоїв, легких або середньої тяжкості тілесних ушкоджень у зв`язку з виконанням цим працівником службових обов`язків.
Об`єктивна сторона цього злочину полягає у заподіянні побоїв, а також легких чи середньої тяжкості тілесних ушкоджень працівнику правоохоронного органу у зв`язку з виконанням ним службових обов`язків. Злочин вважається закінченим з моменту заподіяння побоїв чи тілесних ушкоджень.
Суб`єктивна сторона цього злочину характеризується виключно умисною формою вини, у зв`язку з чим для кваліфікації дій особи за ч. 2 ст. 345 КК судом має бути доведено, що тілесні ушкодження працівнику правоохоронного органу були заподіяні умисно.
При цьому, інтелектуальна ознака прямого умислу полягає у тому, що суб`єкт усвідомлює фактичну сторону своїх дій, зокрема те, що він своєю протиправною поведінкою заподіює тілесні ушкодження працівнику правоохоронного органу, у зв`язку із виконанням останнім службових обов`язків, а вольова ознака передбачає наявність бажання на їх заподіяння та настання відповідних суспільно небезпечних наслідків.
Верховний Суд наголошує на принциповій правовій різниці між суб`єктивною стороною порушення ПДР та умисного злочину проти особи. За своєю правовою природою недотримання правил безпеки руху є необережним діянням, де ставлення водія до можливих наслідків характеризується самовпевненістю або недбалістю, а не умислом.
Спроба обвинувачення кваліфікувати дорожній інцидент за ч. 2 ст. 345 КК лише на тій підставі, що водій рухався без належної обачності, є неприпустимим розширенням меж кримінального закону.
Ретельно оцінивши надані сторонами докази, місцевий суд, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку, що встановлені в ході розгляду справи обставини вказують на недоведення у діях обвинуваченого суб`єктивної сторони інкримінованого кримінального правопорушення.
Верховний Суд вважає за необхідне зазначити, що доводи касаційної скарги сторони обвинувачення, які стосуються безпідставності посилання місцевого суду на факт нескладення протоколу про адміністративне правопорушення стосовно обвинуваченого, є обґрунтованими, однак в цілому не є такими, що спростовують законність та обґрунтованість рішень судів попередніх інстанцій щодо недоведеності винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 345 КК.
Верховний Суд звернув увагу, що версія сторони обвинувачення не підтверджується сукупністю доказів. Показання потерпілого та свідків містять істотні суперечності, проведені судові експертизи не підтвердили механізм події, викладений в обвинувальному акті, а об'єктивні докази не спростували пояснення обвинуваченого. За таких обставин наявні розумні сумніви щодо умислу особи на вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.345 КК.
Постанова ККС ВС у справі №461/1206/21 від 16 липня 2026 року.
