07 квітня 2026 року Європейський Суд з прав людини опублікував комунікацію у справі В'ячеслав Юрійович Плескач проти України (заява №35686/22).
Заява стосується відсутності доступу до публічної інформації та відсутності обґрунтувань у рішеннях національних судів, прийнятих у провадженні, ініційованому заявником.
Заявник, адвокат, який веде дві сторінки у Facebook, присвячені юридичній практиці, звернувся за доступом до копії рішення Верховного Суду у справі щодо апеляції на накладення санкцій на приватних осіб указом Президента, про яке він хотів повідомити. Його відповідний запит було відхилено, оскільки рішення, про яке йде мова, було прийнято в закритому порядку і, таким чином, не було відкритим для громадськості.
Апеляцію заявника на цю відмову було задоволено Верховним Судом, який встановив, що запитуваний документ є публічною інформацією, і що необхідно провести оцінку балансу між правом на доступ до інформації та іншими охоронюваними інтересами, як це передбачено Законом про доступ до публічної інформації.
09 лютого 2022 року Велика палата Верховного Суду скасувала це рішення, постановивши, що доступ до судового рішення, винесеного in camera, регулюється, як lex specialis , Законом про доступ до судових рішень, який чітко передбачає, що такі рішення не є публічними. Заявник стверджував, що Верховний Суд не відповів на його аргумент про те, що могло бути різне застосування закону, оскільки його попередня аналогічна вимога була задоволена.
Заявник подав конституційну скаргу, стверджуючи, що загальна та безстрокова заборона на публікацію/поширення судових рішень, ухвалених у закритому судовому засіданні, суперечить Конституції України та відповідним міжнародним зобов'язанням держави. Він навів приклади вітчизняної судової практики, міжнародні документи та приклади судової практики інших держав.
31 травня 2022 року Конституційний Суд відмовив у відкритті провадження за скаргою заявника, встановивши, що він по суті не погоджується з тлумаченням права, наданим загальними судами.
Заявник скаржився, посилаючись на статті 6 та 10 Конвенції, на відмову в доступі до суспільно важливої інформації та на те, що суди, включаючи КСУ, проігнорували його відповідні аргументи.
Запитання до сторін Європейського Суду з прав людини:
1. Чи була стаття 10 застосовною до справи заявника (див. Magyar Helsinki Bizottság проти Угорщини [ВП], № 18030/11 , §§ 149-70, 8 листопада 2016 року)?
2. Чи мало місце втручання у свободу вираження поглядів заявника, зокрема у його право на доступ до інформації, у значенні статті 10 § 1 Конвенції? Якщо так, то чи було це втручання передбаченим законом та необхідним відповідно до статті 10 § 2?
Зокрема, чи надали національні суди достатні підстави для своїх рішень про відхилення позовних вимог заявника?
