Народний депутат України Людмила Буймістер ініціювала внесення змін до Кримінального кодексу України щодо встановлення відповідальності за видання явно кримінально протиправного наказу або розпорядження.
Як зазначається в пояснювальній записці до законопроекту Статутом внутрішньої служби Збройних Сил України передбачено, що за віддання і виконання явно злочинного наказу (розпорядження) винні особи притягаються до відповідальності згідно із законом. А от проект нового Кримінального кодексу (Кримінальні правопорушення проти порядку підлеглості та військової честі ), як і чинна редакція КК не містить спеціальної норми, якою передбачається відповідальність особи, яка віддала кримінально протиправний наказ чи розпорядження.
Проектом нового Кримінального кодексу України передбачено відповідальність за віддання наказу про застосування зброї масового знищення чи заборонених засобів ведення війни (стаття 11.5.5), за віддання наказу про початок акту агресії (стаття 11.3.2). Проект нового Кримінального кодексу України не передбачає відповідальність особи (командира/начальника), за інші випадки (види) видання кримінально протиправного наказу чи розпорядження, зокрема в умовах особливого періоду, в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці. Така ж ситуація із чинним Кримінальним кодексом України.
Частина 2 статті 60 Конституції України передбачає, що в разі виконання явно злочинного наказу чи розпорядження юридичній відповідальності підлягає як особа, що віддала такий наказ (розпорядження), так і особа, яка його виконала. Зокрема, службова особа, яка віддала явно злочинний наказ (розпорядження), підлягає кримінальній відповідальності за зловживання владою або службовим становищем (стаття 364 КК України) іза підбурювання (організатор) вчинення злочину, передбаченого в наказі (розпорядженні), а також перевищення влади або службових повноважень працівником правоохоронного органу (стаття 365 КК України).
Проте, стаття 364 Кримінального кодексу не охоплює собою питання видання кримінально протиправного наказу чи розпорядження командиром/начальником військового формування, зокрема в умовах особливого періоду, в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці. Крім того, в ході правозастосування статті 364 КК України слід мати на увазі, що ця кримінально-правова норма обмежена спеціальною метою, а саме одержання будь-якої неправомірної вигоди для самої себе чи іншої фізичної або юридичної особи та не може собою охоплювати кримінальні правопорушення проти встановленого законодавством порядку несення або проходження військової служби, вчинені військовослужбовцями, а також військовозобов’язаними та резервістами під час проходження зборів. Відповідальність за вчинення злочину, передбаченого статтею 365 КК може нести виключно спеціальний суб’єкт – працівник правоохоронного органу, тому зазначена норма не поширюється на військовослужбовців ЗСУ, інші військові формування, які не мають статус правоохоронного органу. До того ж, суперечливим на практиці виявиться застосування цієї норми щодо військовослужбовців національної гвардії, які приймають участь у бойових діях.
Як зазначає автор законопроекту метою прийняття змін є приведення положень Особливої частини Кримінального кодексу у відповідність до Конституції України, статті 36 Закону України «Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України» та статті 41 Загальної частини цього Кодексу, в частині встановлення відповідальності за віддання явно кримінально протиправного наказу чи розпорядження.
