Рішення ВС у справі № 334/1184/24 від 13.01.2025 https://t1p.de/dxw9r
Піклувальник заявника вказав, що зважаючи на те, що оглядом МСЕК встановлено, що заявник є особою з інвалідністю з дитинства, є підстави для визнання його обмежено дієздатним з дитинства.
КЦС ВС не підтримав доводів заявника та зазначив, що піклувальник помилково ототожнює факт першого діагностування у заявника ознак психічного розладу з моментом набуття статусу недієздатної / обмежено дієздатної особи. Суд, вирішуючи питання про обмеження дієздатності особи, встановлює не сам факт наявності чи відсутності психічного розладу особи (незалежно від встановлення / не встановлення групи інвалідності), а те, чи такий розлад істотно впливає на здатність цієї особи усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними на час вирішення справи про обмеження дієздатності такої особи у суді.
За змістом ч.1 ст.39 ЦК України суд має право, але не зобов'язаний визнати фізичну особу недієздатною.
У законодавстві України не передбачено для осіб, які страждають на психічні розлади, можливості обмеження їх дієздатності за минулий період, більше того, законодавство забезпечує особам, чия дієздатність обмежена, гарантії для поновлення дієздатності, зокрема шляхом перегляду рішень, якими вона обмежена, а також передбачає право осіб на безпосереднє звернення до суду про скасування рішень, якими обмежено їх дієздатність.
Тому датою, з якої суд обмежив дієздатність заявника, є дата набрання законної сили рішенням суду про це, а не дата встановлення інвалідності чи встановлення першого лікарського діагнозу про порушення його здоров'я.
