При судовому оскарженні дій та рішень суб`єктів владних повноважень потрібно розмежовувати ті, що лише фіксують певні юридичні факти, проте не створюють правових наслідків безпосередньо і, відповідно, не порушують прав, та ті, що самостійно породжують правові наслідки для особи.
У першому випадку, такі дії та рішення здебільшого носять проміжний або процедурний характер і зазвичай фіксують певну стадію (етап) адміністративної процедури, що закінчується остаточним рішенням, іноді - зверненням до суду з позовом.
Іншим випадком є дії та рішення суб`єкта владних повноважень, які безпосередньо впливають на права, свободи та обов`язки особи, і відповідно самостійно породжують правові наслідки для неї.
Таким чином, критерієм розмежування актів / дій, які можуть бути оскаржені до суду, є їхні правові наслідки. Якщо такі наслідки настають, відповідний акт чи дії можуть бути самостійним предметом судового оскарження.
ВПВС в постанові https://reyestr.court.gov.ua/Review/126054744 від 20.03.2025 у справі № 990/309/24 зауважила, що дії, які оскаржував позивач, є проміжними в процедурі дисциплінарного провадження та носять процедурний характер, а тому вони не можуть бути самостійним предметом судового розгляду, оскільки безпосередньо не зумовлюють самостійних правових наслідків для позивача і, відповідно, не породжують для нього права на судовий захист.
Також, позовні вимоги [про визнання протиправними дій ВРП щодо використання наявної в матеріалах кримінального провадження інформації, отриманої внаслідок втручання у спілкування, під час здійснення дисциплінарного провадження] фактично спрямовані на оскарження діяльності щодо постановлення ухвали про відкриття дисциплінарної справи.
Водночас незгода позивача з такою ухвалою не створює для останнього можливості її перегляду в судовому порядку, в тому числі обставин, покладених в основу її змісту, в силу імперативної законодавчої заборони на таке оскарження.
