Позивач звернувся до суду із позовом до відповідача про визнання правочину (а саме довіреності) недійсним. Позивач зазначав, що приватний нотаріус посвідчив довіреність, за якою померла особа уповноважила відповідача представляти її інтереси, а саме подарувати іншій особі належні їй нежитлові приміщення. Висновком науково-дослідного інституту судових експертиз було встановлено, що підпис від імені померлої особи у довіреності виконано не нею.
Суд першої інстанції позов задовольнив, оскільки непідписання стороною правочину, який вчиняється у письмовій формі, свідчить про відсутність волевиявлення на вчинення цього правочину та є підставою для визнання його недійсним згідно з ч.3 ст.203 та ч.1 ст.215 ЦК України.
Особа, якій були подаровані нежитлові приміщення за вказаною вище довіреністю, яка не брала участі у справі, подала апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.
Суд апеляційної інстанції скасував рішення суду першої інстанції та у позові відмовив. Так, апеляційний суд дійшов висновку, що право власності на нежитлові приміщення належить апелянту. Заявляючи позовні вимоги лише до повіреного, позивачем не прийнято до уваги, що чинність оспорюваної довіреності впливає на майнові права апелянта, який не був залучений до розгляду справи як відповідач. Апеляційний суд зазначив, що пред’явлення позову до неналежного відповідача (або непред’явлення позову до належного відповідача (співвідповідача)) не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. Водночас указане може бути підставою для відмови у задоволенні позовних вимог по суті заявлених вимог.
Позивач з таким рішенням апеляційного суду не погодився і подав касаційну скаргу.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 12.01.2022р. у справі №201/2760/20 касаційна скарга позивача була частково задоволена, рішення суду апеляційної інстанції було скасоване, а справу було передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Таке рішення Верховного Суду було обґрунтоване наступним:
Відповідно до ч.1 ст.17 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов’язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках – на касаційне оскарження судового рішення.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов’язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково (ч.1 ст.352 ЦК України).
Суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов’язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов’язки такої особи не вирішувалося (п.3 ч.1 ст.362 ЦПК України).
Аналіз вказаних норм дозволяє зробити висновок, що ця норма визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення і які поділяються на дві групи – учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов’язків. У разі подання апеляційної скарги особою, яка не брала участі у справі і апеляційним судом встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов’язки такої особи не вирішувалося, апеляційне провадження підлягає закриттю, а рішення суду першої інстанції не має переглядатися по суті.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15.09.2021р. у справі №404/8546/19 (провадження №61-18619св20) зазначено, що «за позовом особи, яка видала довіреність, про визнання недійсною цієї довіреності, належним відповідачем є повірений (особа, якій видано довіреність)».
У справі, що переглядається, апеляційний суд не врахував, що за позовом особи, яка видала довіреність, про визнання недійсною цієї довіреності, належним відповідачем є повірений (особа, якій видано довіреність), а рішенням суду першої інстанції, яким визнано недійсною довіреність, посвідчену приватним нотаріусом, не вирішувалось питання про права та обов’язки особи, якій були подаровані нежитлові приміщення за вказаною довіреністю, у зв’язку з чим апеляційне провадження за її апеляційною скаргою необхідно було закрити на підставі п.3 ч.1 ст.362 ЦПК України.
