09.10.2025 ККС ВС
№ 131/1285/22 Наполегливе схиляння за попередньою відмовою на придбання наркотичного засобу чи пасивна участь правоохоронців в епізоді збуту наркотичних засобів (перевірка на провокацію)
https://reyestr.court.gov.ua/Review/130923009
Якщо обвинувачений (засуджений) не відмовлявся від пропозиції особи збути йому психотропну речовину через те, що не бажав вчиняти злочину, а його заперечні висловлювання були зумовлені лише відсутністю на той момент наркотичного засобу і стосувалися лише порядку і форми оплати, то за таких обставин не можна сказати, що поведінка агента свідчила про наполегливе схиляння засудженого до вчинення злочину, до якого він не був схильний до цього. А тому участь органу розслідування була пасивною і не мала характеру провокації.
14.05.2025 ККС ВС
№ 484/4922/19 Тести на провокацію (матеріальний та змістовний тест). Критерій об'єктивної підозри
https://reyestr.court.gov.ua/Review/127463848
Рішення Верховного Суду з питань провокації, практика вирішення яких була перейнята цим Судом від ЄСПЛ, указують на те, що суди зобов`язані, оцінюючи доводи сторони захисту про провокацію, провести так звані тести на провокацію, що включають «матеріальний (сутнісний, змістовний) тест» (substantive test of incitement) і «процесуальний тест» (procedural test of incitement).
Ці тести ЄСПЛ детально описав у низці своїх рішень, зокрема в пунктах 101 - 109, 112 - 114 рішення у справі «Lagutin and other v. Russia».
Верховний Суд у постанові від 19 жовтня 2022 року у справі № 728/1614/17 вказав, що під процесуальним тестом розуміється наявність у суду можливості перевірити відомості про ймовірну провокацію під час судового засідання з дотриманням принципів змагальності та рівності сторін.
У свою чергу, матеріальний тест включає відповіді на запитання: (1) чи були підстави для проведення таємної операції, зокрема, чи існували об`єктивні підозри в тому, що заявник брав участь у злочинній діяльності або був схильним до вчинення кримінального правопорушення, поки до нього не звернулася поліція, та (2) чи була поведінка правоохоронних органів по суті пасивною.
Перш за все має бути встановлено, чи існувала об`єктивна підозра, що особа займається злочинною діяльністю або схильна до вчинення злочину (рішення від 04 листопада 2010 року у справ «Bannikova v. Russia» № 18757/06, § 38). Будь-яка попередня інформація про наявний злочинний намір має давати можливість її перевірити (рішення від 15 грудня 2005 року у справі «Vanyan v. Russia» заява № 53203/99, § 49, «Khudobin v. Russia» заява № 59696/00, § 134) й органи влади мають бути здатні в будь-який час довести, що мали достатні підстави для проведення негласної операції ( рішення від 04 листопада 2010 року у справі «Bannikova v. Russia» заява № 18757/06, § 40).
ЄСПЛ вважав, що не можна вважати пасивною поведінку органів влади, коли ініціатором контакту з підозрюваною особою був агент (агенти), коли поновлюється пропозиція після первинної відмови, коли наполегливо схиляють до вчинення злочину (рішення від 01 липня 2008 року у справі «Malininas v. Lithuania» заява № 10071/04, § 37).
З критерієм об`єктивної підозри тісно пов`язане питання щодо моменту, коли органи влади розпочали негласну операцію, тобто агенти лише «приєдналися» до злочинних дій чи підштовхнули до них (рішення від 04 листопада 2010 року у справі «Bannikova v. Russia» заява № 18757/06, § 43).
18.02.2025 ККС ВС
№ 495/263/17 Перевірка судом провокації з погляду підбурювання правоохоронцями особи на вчинення злочину. Пасивна поведінка правоохоронців
https://reyestr.court.gov.ua/Review/125484392
40. Апеляційний суд дійшов висновку, що ОСОБА_8 та ОСОБА_9 співпрацювали з правоохоронними органами, а тому мала місце провокація злочину.
41. Суд зазначає, що підбурювання з боку правоохоронних органів має місце тоді, коли працівники цих органів або особи, які діють за їхніми вказівками, не обмежуються пасивним розслідуванням, а схиляють особу до вчинення злочину, який без такого впливу не був би вчинений. Для встановлення того, чи мало місце з боку правоохоронних органів спонукання особи до вчинення злочину, мають прийматися до уваги, наприклад, прояв ініціативи у контактах з особою, повторні пропозиції попри початкову відмову особи, наполегливі нагадування тощо.
42. Суд зазначає, що жодна з таких обставин сама по собі не може бути визначальною для висновку про наявність або відсутність провокації, і лише оцінивши всі фактичні і юридичні аспекти події в сукупності, суди можуть зробити висновок, чи була поведінка агентів такою, що спонукала особу до дій, які та не вчинила б без їх втручання
10.12.2024 ККС ВС
№ 163/2670/21 Залучення до імітації вбивства потенційного потерпілого не може свідчити про провокацію вчинення злочину
https://reyestr.court.gov.ua/Review/123841640
ККС враховує встановлені судами попередніх інстанцій фактичні обставини справи і вважає, що дійсно рішення організувати чи замовити умисне вбивство, продовжувати реалізацію задуманого може викликати у особи певні сумніви у доцільності реалізації задуманого. Однак у тому випадку, якщо особа відмовляється від реалізації злочинного плану, вона повинна прийняти остаточне свідоме рішення і її подальші дії мають підтверджувати факт відмови. Проте у цьому провадженні засуджена повторно зустрічалася із потенційним виконавцем умисного вбивства, їхала з ним на машині й показувала де саме проживає особа, яку потрібно вбити. Тому ККС погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про усвідомленість і добровільність дій засудженої та відсутність будь-якої провокації чи тиску на неї з боку працівників правоохоронних органів.
На підтвердження відсутності провокації у цьому кримінальному провадженні суди попередніх інстанцій вказали, що обвинувачена висловлювала свідкам намір на позбавлення життя колишнього чоловіка ще до того, як останні звернулися із заявами про готування замовного вбивства до поліції, і звернулися з ними лише після того, як впевнилися у дійсності намірів засудженої щодо вбивства потерпілого. Також засуджена самостійно надала виконавцю вбивства інформацію про потерпілого (його фотографію, відомості про спосіб життя, місце проживання), передала виконавцю кошти у формі завдатку за виконання вбивства.
Телефонні дзвінки виконавця до засудженої не свідчать про провокацію злочину, оскільки з його показань вбачається, що про такий спосіб спілкування між ними існувала попередня домовленість.
Сама ж обвинувачена мала можливість не домовлятися про подальші зустрічі з залученим нею виконавцем умисного вбивства або ж могла звернутися до правоохоронних органів у разі будь-якого тиску з боку будь-яких осіб на неї з приводу організації чи виконання умисного вбивства.
Так само не може свідчити про провокацію вчинення злочину залучення до імітації вбивства потенційного потерпілого, оскільки ці дії були необхідними для проведення цієї негласної слідчої дії і жодним чином не могли вплинути на формування чи утвердження умислу обвинуваченої, так як навіть не були їй відомі.
10.09.2024 ККС ВС
№ 359/7863/17 Ознаки провокації
https://reyestr.court.gov.ua/Review/121626665
10. Суд зазначає, що підбурювання з боку правоохоронних органів має місце тоді, коли працівники цих органів або особи, які діють за їхніми вказівками, не обмежуються пасивним розслідуванням, а схиляють особу до вчинення злочину, який без такого впливу не був би вчинений.
11. Відповідно до усталеної судової практики для встановлення факту провокації злочину визначальним є з`ясування питання, чи мало місце з боку правоохоронних органів спонукання особи до вчинення злочину, для чого мають прийматися до уваги, наприклад, прояв ініціативи у контактах з особою, повторні пропозиції, незважаючи на початкову відмову особи, наполегливі нагадування тощо. Жодна зі згаданих обставин сама по собі не має визначального значення для висновку про наявність або відсутність провокації. Лише оцінивши всі фактичні і юридичні аспекти події в сукупності, суди можуть зробити висновок, чи була поведінка агентів такою, що спонукала особу до дій, які та не вчинила б без їх втручання.[1]
03.10.2023 ККС ВС
№ 758/15672/15-к Саме по собі висловлювання пропозиції надання неправомірної вигоди не є провокацією. Перевірка пасивної поведінки правоохоронців
https://reyestr.court.gov.ua/Review/114086734
59. Суд вважає слушними доводи сторони обвинувачення щодо того, що суди не надали значення ряду обставин, які могли свідчити про відсутність провокації з боку правоохоронних органів під час подій, які стали підставою для обвинувачення за частиною 1 статті 368 КК.
60. Суд відзначає, що перша інстанція, пославшись на записані під час НСРД «численні пропозиції ОСОБА_10 вирішити все мирно, з контексту яких вбачається, що мова йде про передачу хабаря», дійшов висновку, що « ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , які діють за завданням правоохоронних органів, провокують (підбурюють) ОСОБА_7 та ОСОБА_8 на отримання неправомірної вигоди з метою їх подальшого викриття, допомагаючи їм вчинити злочин, який би вони не вчинили без сприяння їм у цьому».
61. В обґрунтування свого висновку суд послався на рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі Teixeira de Castro[8] таRamanauskas[9]. Зокрема, у останній з цих справ справі суд послався на висновок, що «про активну поведінку, яку може бути розцінено як провокацію, може свідчити самостійне звернення до особи, повторні пропозиції після відмови особи, наполягання».
62. Таким чином, суд для висновку про наявність провокації обмежився лише аналізом характеру окремих висловлювань учасників безпосередньо під час подій.
63. Жодним чином не заперечуючи важливості такого аналізу, Суд зазначає, що він є недостатнім для висновку і, вирішуючи це питання, суди мають прийняти до уваги ширше коло факторів, у тому числі тих, що визначені у практиці ЄСПЛ.
64. Саме по собі висловлення пропозиції надати хабар не є ознакою провокації. Склад злочину, передбаченого статтею 368 КК, передбачає, серед іншого, «прийняття пропозиції неправомірної вигоди». Тому для висновку про вчинення діяння внаслідок провокації недостатньо встановити, що особа, яка обвинувачується у вчиненні злочину, не була ініціатором корупційного діяння, а лише відгукнулася на пропозицію хабародавця.
23.05.2023 ККС ВС
№ 758/5719/16-к Незазначення у постанові контроль за вчиненням вимог щодо заборони провокування особи. Відсутність даних про походження грошових коштів для проведення НСРД 1
https://reyestr.court.gov.ua/review/111251222
Щодо постанови про проведення НСРД
19. Сторона захисту вважає недопустимою постанову прокурора про проведення контролю за вчиненням злочину від 16 березня 2016 року, оскільки в ній не викладено обставин, які свідчать про відсутність під час НСРД провокування на вчинення злочину.
20. Суд відхиляє цей довід, оскільки постанова прокурора не може обговорюватися з погляду допустимості, яка стосується лише доказів, тобто відомостей, на підставі яких встановлюються обставини події і інші важливі для справи обставини.
21. Якщо розглядати цей довід у контексті допустимості результатів НСРД, то Суд зазначає, що в постанові детально викладено отриману від ОСОБА_8 інформацію щодо обставин, які давали прокурору достатні підстави вважати, що готується злочин.
22. Суд зазначає, що для встановлення факту провокації злочину необхідно з`ясувати, чи були дії правоохоронних органів активними, чи мало місце з їх боку спонукання особи до вчинення злочину, наприклад, прояв ініціативи у контактах з особою, повторні пропозиції попри відмову особи, наполегливі нагадування; чи було би скоєно злочин без втручання правоохоронних органів.
23. Проаналізувавши наведені у заяві ОСОБА_8 та його поясненнях відомості, прокурор на час ухвалення постанови не встановив у діях заявника або органів правопорядку ознак підбурювання до вчинення злочину, про що зазначив у своїй постанові.
24. Також сторона захисту вказує на те, що постанова не містить процесуального рішення про залучення ОСОБА_8 до проведення цієї слідчої дії та не зазначено про походження використаних для цього коштів.
25. Суд зазначає, що залучення до конфіденційного співробітництва є не слідчою або розшуковою дією, а однією із організаційних умов проведення слідчих або розшукових дій. Стаття 275 КПК, дозволяючи використовувати конфіденційне співробітництво для розслідування злочинів, не передбачає форму, у якій має відбуватися залучення таких осіб. Враховуючи характер конфіденційного співробітництва, орган розслідування сам визначає форми і способи його організації з урахуванням потреб розслідування, необхідності запобігти розголошенню факту і деталей такого співробітництва тощо.
26. Оскільки КПК не містить вимоги щодо оформлення у формі постанови рішення про залучення особи до участі в НСРД, тому її відсутність у матеріалах провадження не є підставою для визнання результатів НСРД недопустимим доказом.[1]
27. Сторона захисту не заперечує факту виявлення 17 березня 2016 року в службовому кабінету № 403 грошових коштів, які за кількістю, номіналом і серійними номерами купюр повністю відповідають коштам, ідентифікованим раніше відповідно до протоколу огляду (т. 1, а.с. 78 -95).
28. Таким чином, відсутність відомостей про джерело походження цих коштів сама по собі не дає підстав визнати результати проведеної НСРД недопустимими доказами.
15.09.2021 ККС ВС
№ 713/1699/19 Ініціативність контактів та зустрічей ЄСПЛ на користь провокації
https://reyestr.court.gov.ua/Review/99714450
У своїх рішеннях ЄСПЛ розробив критерії для того, щоб відрізняти провокування вчинення злочину, яке суперечить ст. 6 Конвенції, від дозволеної поведінки під час законних таємних методів у кримінальних розслідуваннях. Зокрема, у випадку визнання заяви про підбурювання такою, що не є явно необґрунтованою, для визнання доказів допустимими суду належить з`ясувати, чи було слідство «по суті пасивним», чи був би злочин вчинений без втручання влади, чи мало місце з боку влади спонукання особи до вчинення злочину, наприклад, прояв ініціативи у контактах з особою, повторні пропозиції, незважаючи на початкову відмову особи, наполегливі нагадування, підвищення ціни вище середньої; вагомість причин проведення оперативної закупки, чи були у правоохоронних органів об`єктивні дані про те, що особа була втягнута у злочинну діяльність і ймовірність вчинення нею злочину була суттєвою. При цьому тягар доведення того, що підбурення не було, покладається на сторону обвинувачення.
13.01.2021 ККС ВС
№ 663/2885/17 Активна провокуюча поведінка. Критерії перевірки провокації за практикою ЄСПЛ
https://reyestr.court.gov.ua/Review/94194562
Так, згідно з рекомендаціями Європейського суду з прав людини з метою перевірки дотримання права на справедливий судовий розгляд у випадку використання таємних агентів Суд насамперед перевіряє, чи влаштовувались пастки (те, що зазвичай називається «матеріальним критерієм провокації»), і якщо так, то чи міг заявник у національному суді скористатися цим задля свого захисту («процесуальний критерій провокації») (пункти 37, 51 рішення у справі «Банніков проти Росії» від 04 листопада 2010року, заява №18757/06).
Суд визначає пастку як ситуацію, коли задіяні агенти працівники органів правопорядку або особи, що діють на їх прохання не обмежуються суто пасивними спостереженнями протиправної діяльності, а здійснюють на особу, закотрою стежать, певний вплив, провокуючи її скоїти правопорушення, яке вона віншому випадку не вчинила би, з метою зафіксувати його, тобто отримати доказ ірозпочати кримінальне правопорушення (пункт 55 рішення у справі «Раманаускас проти Литви» від 05 лютого 2008 року, заява № 74420/01).
Поведінкою, яка провокує особу на скоєння злочину, незалежно від того, чи був «таємний агент» працівником правоохоронного органу чи особою, яка діяла на їх прохання, може бути встановлення контакту із особою за відсутності об`єктивних підозр у її причетності до злочинної діяльності (пункт 44 рішення у справі «Burak Hunпроти Туреччини» від 15 грудня 2009 року, № 17570/04), поновлення пропозиції, незважаючи на її попередню відмову (пункт 67 рішення у справі «Раманаускас проти Литви» від 05 лютого 2008 року, заява № 74420/01).
09.12.2020 ККС ВС
№ 323/669/19 Підбурювання у наданні неправомірної вигоди
https://reyestr.court.gov.ua/Review/93505820
Зокрема, даючи оцінку рішенню місцевого суду щодо наявності з боку правоохоронних органів ознак провокації та підбурювання до вчинення злочину, апеляційний суд вказав, що за змістом розмов між слідчим і особою, які відбулися 11 грудня 2018 року та зафіксовані в протоколі про результати аудіо-, відеоконтролю особи, було встановлено, що саме слідчий наполегливо звертався до нього з приводу можливості вирішення проблем незаконним способом, від чого той неодноразово відмовлявся. При цьому слідчий виступав активним лідером у розмовах, що свідчить про наявність у його діях ознак підбурювання останнього до надання неправомірної вигоди.
ВС зазначив, що з моменту, коли сторона захисту почала стверджувати про існування провокації злочину, обов'язок доказування відсутності підбурювання лежить на стороні обвинувачення.
За усталеною практикою Європейського суду з прав людини, усі докази, отримані внаслідок провокації правоохоронних органів, слід визнавати недопустимими, оскільки їх отримано внаслідок істотного порушення прав людини на справедливий судовий розгляд, що закріплене у п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
05.02.2020 ККС ВС
№ 487/2403/18 неодноразова участь викривача (агента) у операціях як ознака провокації. Ініціативнність контактів та зустрічей з боку викривача
https://reyestr.court.gov.ua/Review/87517533
Як установив суд, за наказами ТОВ «ПФ» ОСОБА_10 було прийнято на роботу 25липня 2016 року та звільнено 29 вересня 2016 року, тобто на час проведення активних слідчих і негласних слідчих розшукових дій. Ініціатива щодо зустрічей з ОСОБА_8 належала саме ОСОБА_10 , який самостійно, незважаючи на відмови першого, звертався до нього з повторними пропозиціями про зустрічі. Крім того, ОСОБА_10 неодноразово залучався правоохоронними органами та брав участь як заявник або свідок у різних, у тому числі аналогічних, кримінальних провадженнях.
З огляду на вищенаведене суд дійшов підставного висновку про моделювання правоохоронними органами злочину, інкримінованого ОСОБА_8 , з використанням ОСОБА_10 як агента-провокатора.
12.12.2019 ККС ВС
№ 750/7023/18 Критерії відмежування пасивної поведінки від активних дій, провокації.
https://reyestr.court.gov.ua/Review/86468632
Для відмежування провокації від допустимої поведінки правоохоронних органів Європейський суд з прав людини виробив ряд критеріїв: чи були дії правоохоронних органів активними, чи мало місце з їх боку спонукання особи до вчинення злочину, наприклад, прояв ініціативи у контактах з особою, повторні пропозиції, незважаючи на початкову відмову особи, наполегливі нагадування, підвищення ціни вище середньої; чи був би скоєний злочин без втручання правоохоронних органів; вагомість причин проведення оперативної закупівлі, чи були у правоохоронних органів об`єктивні дані про те, що особа була втягнута у злочинну діяльність і ймовірність вчинення нею злочину була суттєвою.
17.09.2019 ККС ВС
№369/418/14-к Критерії відмежування пасивної поведінки від активних дій, провокації
https://reyestr.court.gov.ua/Review/84583373
Колегія суддів зазначає, що для відмежування провокації від допустимої поведінки правоохоронних органів ЄСПЛ виробив ряд критеріїв, такі як: a) змістовний критерій, б) процесуальний критерій. При цьому під змістовним критерієм розуміється наявність/відсутність суттєвих змістовних ознак, притаманних провокації правоохоронних органів, а під процесуальним – наявність у суду можливості перевірити відомості про ймовірну провокацію під час судового засідання з дотриманням принципів змагальності та рівності сторін. Так, у рішенні «Матановіч проти Хорватії» ЄСПЛ зазначив, що «підбурювання, за змістом кримінального процесуального закону, мало б місце тільки тоді, коли таємний агент перед тим, … як було прийнято рішення про закупку і продаж наркотиків разом з іншими співвиконавцями злочину, неодноразово б заохочував [обвинуваченого] до вчинення злочину (або сприяв утвердженню у прийнятті такого початкового рішення обвинуваченим). Втім, докази чітко показують, що така пропозиція була лише загальним абстрактним виразом готовності таємного агента платити певну суму грошей за поставлені наркотики, після чого скаржник добровільно продовжував спілкуватися з ним, щоб отримати особисту користь від абстрактної готовності «покупця» [купувати наркотики]. Звернення таємного агента в цьому випадку не було обов’язковою умовою для злочинної діяльності скаржника, тобто дія, яку б в іншому випадку він би не вчинив. Навпаки, суди дійшли висновку, що навіть без [агентів під прикриттям] він мав намір вчинити злочин, за який він був засуджений».
У своєму рішенні «Банніков проти Росії» на обґрунтування факту порушення вимог п. 1 ст. 6 Конвенції ЄСПЛ посилається на своє рішення «Худобін проти Російської Федерації», «Тейшейро де Кастро проти Португалії», однак зміст цих рішень зводиться до вислову «не було б скоєно, якби не було спровоковано». Отже, згідно з практикою ЄСПЛ, зокрема у справах «Банніков проти Російської Федерації», «Веселов та інші проти Російської Федерації», «Раманаускас проти Литви» застосування особливих методів ведення слідства – зокрема, агентурних методів – саме по собі не може порушувати право особи на справедливий суд. Ризик провокації з боку працівників правоохоронних органів, викликаний вказаними методами, означає, що їх використання повинно бути суворо регламентованим. Для застосування цих методів у правоохоронних органів мають бути докази на підтвердження аргументу схильності особи до вчинення злочину.
Для визначення провокації злочину ЄСПЛ встановив, зокрема, такі критерії: чи були дії правоохоронних органів активними, чи мало місце з їх боку спонукання особи до вчинення злочину, наприклад, прояв ініціативи у контактах з особою, повторні пропозиції, незважаючи на початкову відмову особи, наполегливі нагадування, підвищення ціни вище середньої; чи був би скоєний злочин без втручання правоохоронних органів; вагомість причин проведення оперативної закупівлі, чи були у правоохоронних органів об’єктивні дані про те, що особа була втягнута у злочинну діяльність і ймовірність вчинення нею злочину була суттєвою
Категорія «Схиляння за попередньою відмовою (в питаннях перевірки на провокацію, підбурюванні» у ст. 271 КПК та Особливої частини КК
