Постанова Першої судової палати Касаційного кримінального суду ВС від 22.01.2019 у справі № 697/2272/14-к
https://reyestr.court.gov.ua/Review/80035996
17. Апеляційний суд визнав недопустимим висновок 000144/1 від 10 січня 2013 року, посилаючись на те, що експерт, який проводив дослідження, не попереджався про кримінальну відповідальність.
18. Суд не вважає цей аргумент апеляційного суду таким, що ґрунтується на положеннях кримінального процесуального закону і загальних засадах справедливого судового розгляду.
19. Положеннями статті 94 КПК передбачено, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
20. Право сторони захисту надати суду висновок експерта прямо передбачено частиною другою статті 101 КПК.
21. Відповідно до частини 2 статті 22 КПК, сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду доказів. Частина 6 тієї ж статті передбачає обов'язок суду створити необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків, у тому числі забезпечити, щоб права, надані законом стороні, могли бути ефективно реалізовані.
22. Закон, передбачивши право стороні захисту надавати висновки експертів, тим самим передбачив і обов'язок суду їх розглянути у сукупності з іншими доказами.
23. Положення частини другої статті 101 КПК імплементувало в кримінальне процесуальне законодавство вимоги статті 6 § 1 та статті 6 § 3 (d) Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка передбачає, що «кожний обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має щонайменше такі права: … допитувати свідків обвинувачення або вимагати, щоб їх допитали, а також вимагати виклику й допиту свідків захисту на тих самих умовах, що й свідків обвинувачення».
24. Розглядаючи здійснення цієї гарантії у контексті експертних висновків, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) випрацював послідовну практику.
25. Зокрема ЄСПЛ зазначав, що зазвичай не є завданням ЄСПЛ визначати, чи є певний експертний висновок, наданий суду, достовірний. За певним виключеннями, загальне правило полягає у тому, що національний суддя має широкі межі розсуду у виборі між суперечливими висновками експертів і визначенні того, який він або вона вважає послідовним і надійним.[1]
26. Тим не менше, ЄСПЛ зазначив, що правила допустимості доказів в деяких випадках можуть суперечити принципу рівності сторін та змагальній процедурі, та іншим чином підривати справедливість процесу[2]. У контексті висновків експертів правила їх допустимості не повинні позбавляти сторону захисту можливості їх ефективно спростовувати, зокрема, надаючи або отримуючи альтернативні висновки та доповіді. В певних обставинах відмова допустити альтернативне експертне дослідження речових доказів може розглядатися як порушення статті 6 § 1.[3]
27. В іншій справі ЄСПЛ зазначив, що може бути складно спростовувати висновок експерта без допомоги іншого експерта у відповідній галузі, тому, щоб реалізувати ефективно це право, захист повинен мати такі ж можливості для надання власних «експертних доказів».[4]
28. Таким чином, Суд вважає, що якщо для оцінки експертного висновку, наданого стороною захисту, суду необхідно пересвідчитися, що експерт, який надав висновок, розуміє наслідки надання ним завідомо недостовірного висновку або з'ясувати інші питання, що мають значення для оцінки достовірності експертного дослідження, суд має за клопотанням сторони викликати експерта, попередити його про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивого висновку та надати сторонам можливість піддати експерта перехресному допиту.
