Колегія суддів КЦС у складі ВС зазначила, що чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових рішень про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України сум.
Тому, якщо кредитор вже скористався судовим захистом та з боржника рішенням суду стягнуто суму основного боргу, то таке зобов`язання вже не є натуральним, а тому кредитор має право на отримання сум, передбачених ст. 625 ЦК України. Таке прострочення є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі ст. 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання, підтвердженого судовим рішенням, до моменту його повного виконання і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.
Натомість колегія суддів КГС у складі ВС у постанові від 22.08.2024 у справі № 916/735/23 сформулювала інший правовий висновок – якщо судовим рішенням вже стягнуто з боржника суму боргу, проте стягувач вичерпав можливість пред`явлення виконавчого документа до виконання і такий документ на виконанні не перебуває, зобов`язання вважається натуральним, а отже, стягнення з боржника сум, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України, неможливе.
З метою формування єдиної правозастосовної практики щодо вирішення питання про стягнення сум, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України, за обставин наявності судового рішення, яке не може бути звернене до виконання, ВПВС 25.06.2025 постановила ухвалу https://reyestr.court.gov.ua/Review/128876514 про прийняття справи № 754/511/23 до свого розгляду.
