Лебединський районний суд Сумської області тимчасово обмежив військовозобов’язаного у праві керування транспортними засобами після того, як поліція не змогла встановити його місцезнаходження та доставити до ТЦК, а направлену йому вимогу про виконання обов’язку він не виконав.
Про це пише "Судово-юридична газета".
Лебединський районний суд Сумської області розглянув адміністративну справу за позовом територіального центру комплектування та соціальної підтримки про тимчасове обмеження військовозобов’язаного у праві керування транспортними засобами під час мобілізації. Позивач просив застосувати таке обмеження до виконання або відкликання вимоги про виконання обов’язку військовозобов’язаним та допустити рішення в цій частині до негайного виконання.
Обставини справи
Як установив суд, військовозобов’язаний перебував на військовому обліку. На його адресу направили повістку № 6767084 про необхідність прибути 26 березня 2026 року для проходження медичного огляду. Поштове відправлення повернулося з відміткою про відсутність одержувача за вказаною адресою, а за викликом військовозобов’язаний не прибув.
Після цього ТЦК та СП звернувся до Національної поліції щодо адміністративного затримання та доставлення військовозобов’язаного. Поліція повідомила, що здійснити такі заходи не вдалося: за вказаною адресою чоловік не проживав кілька років, а його точне місце перебування було невідоме.
Після отримання відповіді поліції військовозобов’язаному направили вимогу № 2/1150 від 25 квітня 2026 року про виконання обов’язку. У ній було визначено, що він має прибути 11 травня 2026 року о 10:00. Це поштове відправлення також повернулося через відсутність одержувача за вказаною адресою. За твердженням позивача, визначеного у вимозі обов’язку чоловік не виконав і про поважні причини неприбуття не повідомив.
На підтвердження своїх вимог позивач надав рапорти службових осіб від 11 та 21 травня 2026 року, відомості Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов’язаних та резервістів, поштові документи, а також дані регіонального сервісного центру ГСЦ МВС про наявність у чоловіка посвідчення водія. На думку позивача, попередні заходи не забезпечили виконання військовозобов’язаним його обов’язку, тому виникли підстави для звернення до суду з вимогою про тимчасове обмеження права керування транспортними засобами.
Суд окремо дослідив обставини направлення первинної повістки. З матеріалів поштового відстеження випливало, що відмітку про відсутність одержувача за адресою було зроблено 17 березня 2026 року, а повернення відправлення відправнику зафіксовано 24 березня. Ці відомості не збігалися із зазначеною у позовній заяві датою повернення — 7 квітня. Тому для встановлення послідовності поштових подій суд виходив саме зі змісту документів оператора поштового зв’язку.
Щодо звернення до поліції суд установив, що правоохоронці розглядали звернення про адміністративне затримання та доставлення військовозобов’язаного, однак установити його місцезнаходження та доставити не змогли. Суд визнав лист поліції належним доказом проходження позивачем попереднього етапу процедури, передбаченої статтею 27 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Водночас суд наголосив, що відповідь поліції сама по собі не замінює доказів належного вручення подальшої вимоги.
Досліджуючи вимогу від 25 квітня 2026 року, суд установив, що вона була оформлена за затвердженою формою, містила персональні дані військовозобов’язаного, його адресу, найменування органу, місце, дату і час прибуття, перелік необхідних документів та роз’яснення наслідків невиконання. Суд підкреслив, що ця вимога є окремим індивідуально визначеним документом і саме її невиконання стало безпосередньою підставою для звернення до суду. Первинну повістку та подальшу вимогу суд не ототожнював, оскільки вони мають різне значення у встановленій законом процедурі.
Згідно з даними «Укрпошти», 29 квітня 2026 року відправлення з вимогою повернули відправнику з причини «Одержувач відсутній за вказаною адресою», а фактичне вручення повернутого листа відправнику відбулося 1 травня. Суд звернув увагу, що закон надає юридичне значення не лише особистому отриманню вимоги, а й поштовій відмітці про неможливість її вручення за належною адресою. Тому за підтвердження належності використаної адреси відсутність особистого підпису військовозобов’язаного про отримання вимоги не виключає її вручення у значенні, передбаченому законом.
Рапорт від 11 травня фіксував невиконання вимоги, неприбуття у визначений строк та повернення поштового відправлення. У повторному рапорті від 21 травня також було зазначено про неприбуття та відсутність повідомлень про причини неприбуття. При цьому в ньому містилася помилкова дата вимоги — 17 квітня замість 25 квітня 2026 року. Суд установив, що за збігом номера вимоги, даних військовозобов’язаного, поштового ідентифікатора та дати явки йдеться саме про вимогу № 2/1150 від 25 квітня, тому помилкову дату до встановлених обставин справи не переносив.
Суд також дослідив інформацію про наявність у чоловіка посвідчення водія. За даними Єдиного державного реєстру МВС станом на 23 квітня 2026 року, йому було видано посвідчення водія категорій «В» і «С».
Позиція та висновки суду
Суд виходив із того, що наявність у громадянина мобілізаційного обов’язку сама по собі не усуває необхідності перевірити законність його виклику, дотримання процедури направлення вимоги та наявність усіх передбачених законом умов для судового обмеження права керування транспортними засобами. У справі за позовом суб’єкта владних повноважень суд має перевірити доведеність підстав для втручання у право особи, необхідність такого втручання та його співмірність із метою, для якої відповідне повноваження передбачене законом.
Суд наголосив, що неподання військовозобов’язаним заперечень не означає автоматичного визнання позову і не звільняє позивача від обов’язку довести всі передумови для застосування обмеження. Відомості, наведені у позові, мають перевірятися за документами, а будь-які розбіжності між ними підлягають самостійній оцінці судом.
Сам запис у реєстрі про порушення правил військового обліку, за висновком суду, також не є достатнім сам по собі. Необхідно встановити, який саме конкретний обов’язок особа не виконала, а також перевірити докази її належного виклику.
Стаття 27 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», як зазначив суд, передбачає послідовну процедуру: звернення до поліції, отримання письмової відповіді про неможливість адміністративного затримання та доставлення, направлення військовозобов’язаному вимоги про виконання обов’язку і, у разі її невиконання, звернення до суду. У цій справі суд визнав підтвердженим дотримання такої послідовності.
При цьому суд окремо зазначив, що для застосування правил про вручення вимоги не потрібно встановлювати або припускати умисне ухилення військовозобов’язаного від отримання листа. Юридичний наслідок пов’язаний із передбаченою законом поштовою подією та належною адресою. Якщо ці умови дотримані, особисте невручення документа не перешкоджає подальшому застосуванню процедури, визначеної статтею 27 Закону.
Суд також врахував, що закон передбачає випадки, коли тимчасове обмеження права керування застосовувати не можна. Зокрема, йдеться про ситуації, коли таке обмеження позбавляє особу основного законного джерела засобів для існування, або коли транспортний засіб використовується у зв’язку з інвалідністю самої особи чи перебуванням на її утриманні особи з інвалідністю I або II групи чи дитини з інвалідністю.
У матеріалах справи № 950/1734/26 був рапорт про перевірку реєстрових відомостей щодо інвалідності військовозобов’язаного та перебування на його утриманні відповідних осіб. Таких відомостей у реєстрі не виявили.
Водночас суд застеріг, що такий документ підтверджує лише результат перевірки відповідних реєстрових даних і не є універсальним доказом відсутності всіх передбачених законом винятків. Разом із тим за встановлених судом обставин підстав для застосування винятків не було встановлено. Сам факт наявності посвідчення водія категорій «В» і «С», на думку суду, також не доводить, що чоловік працює водієм і внаслідок обмеження буде позбавлений основного законного джерела засобів для існування. Для такого висновку потрібні конкретні відомості про його діяльність.
Окремо суд звернув увагу на документ, поданий під назвою «Виписка з ЄДР». Фактично він виявився витягом із наказу командувача Сухопутних військ ЗСУ щодо призначення начальника відповідного органу. Суд оцінив його за фактичним змістом та зазначив, що цей документ не є витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб і сам по собі не підтверджує порушення військовозобов’язаним мобілізаційних обов’язків.
Перевіряючи пропорційність втручання, суд наголосив, що тимчасове обмеження права керування транспортними засобами є спеціальним заходом, спрямованим на забезпечення виконання конкретної вимоги військовозобов’язаним. Воно не є адміністративним стягненням у виді позбавлення права керування і не встановлюється на довільний каральний строк.
У цій справі звернення до поліції не забезпечило доставлення військовозобов’язаного, а направлення індивідуальної вимоги не призвело до виконання визначеного в ній обов’язку. Саме послідовність цих попередніх заходів та їх результат суд визнав істотними для оцінки необхідності судового втручання. Обмеження при цьому діє не безстроково, а припиняється після виконання або відкликання конкретної вимоги.
Суд також зазначив, що наявність чи відсутність окремої постанови про адміністративне стягнення не звільняє від необхідності перевірити передбачені КАС України передумови для обмеження права керування. Саме по собі посилання на порушення правил військового обліку не замінює доказів порушення законодавства про мобілізацію. Правова оцінка має надаватися конкретній установленій поведінці військовозобов’язаного та її зв’язку з невиконаним обов’язком.
За результатами дослідження доказів суд дійшов висновку, що позивач здійснив передбачені законом попередні заходи, вимогу про виконання обов’язку було доведено до військовозобов’язаного у встановленому законом порядку, а визначений нею обов’язок не виконано. Обставин, які унеможливлювали б застосування тимчасового обмеження права керування транспортними засобами, суд не встановив.
У результаті суд задовольнив адміністративний позов та тимчасово обмежив військовозобов’язаного у праві керування транспортними засобами під час мобілізації — до виконання або відкликання вимоги № 2/1150 від 25 квітня 2026 року.
Рішення в частині такого обмеження підлягає негайному виконанню. Подання апеляційної скарги не перешкоджає його виконанню.
