Верховний Суд розглянув справу про позбавлення батьківських прав, скасував постанову апеляційної інстанції та залишив в силі рішення місцевого суду про відмову в задоволенні позову. Суд першої інстанції вказав, що сам факт проживання батька за межами України не є підставою для позбавлення батьківських прав. Внаслідок життєвих обставин відповідач не бачиться з дочкою, проте це не свідчить про ухилення від виконання батьківських обов`язків. Вони періодично спілкуються в телефонному режимі, батько цікавиться життям дитини, бажає брати участь у її вихованні, просив позивачку надати дозвіл на візит дитини до Польщі, де він проживає і працює з жовтня 2021 року, однак позивачка у наданні такого дозволу відмовила.
Водночас, проживання дитини, навіть упродовж тривалого часу, у новій сім`ї, створеній її батьком чи матір`ю, відсутність побачень дитини з тим із батьків, з ким вона не проживає, не є підставами для позбавлення батьківських прав, оскільки це є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого у цій справі не встановлено.
Верховний Суд не може погодитись із висновками апеляційного суду про наявність підстав для позбавлення відповідача батьківських прав. Аналізуючи мотиви ухвалення апеляційним судом оскарженої постанови, колегія суддів звертає увагу, що саме по собі проживання громадянина України за її межами, без дослідження конкретних обставин, не може розцінюватися як безумовний факт ухилення від мобілізації та свідчити про неможливість виховання таким громадянином своїх дітей в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини.
Відповідач у розглядуваній справі до початку повномасштабного військового вторгнення росії в Україну та запровадження воєнного стану, на законних підставах виїхав за межі України у 2021 році, а в матеріалах справи відсутні докази його притягнення до відповідальності за порушення правил військового обліку, ухилення від мобілізації чи подібні правопорушення.
Крім того, незважаючи на проживання за кордоном, відповідач періодично спілкується з дочкою, погасив заборгованість зі сплати аліментів, стягнутих судовим наказом, активно та послідовно заперечує щодо задоволення позовних вимог, що свідчить про те, що він не втратив інтерес до дочки зацікавлений у збереженні зв`язків з нею та має бажання брати участь у її вихованні. На подібні обставини звертав увагу Верховний Суд у постанові від 01 серпня 2024 року у справі № 761/25311/20-ц, на яку міститься посилання у касаційну скарзі.
Зміст пояснень дитини, наданих в суді першої інстанції, свідчить, що зв`язок між дочкою і батьком остаточно не втрачений, що підтверджує зокрема і висновок психолога. Наявний в матеріалах справи висновок органу опіки та піклування правильно був відхилений судом першої інстанції, як такий, що є формальним і не містить відомостей про наявність виключних обставин для застосування щодо Відповідача такого крайнього заходу, як позбавлення батьківських прав та його відповідності найкращим інтересам дитини. Посилання апеляційного суду на те, що задоволення цього позову дозволить іншій особі реалізувати його бажання усиновити дитину наразі не знайшло свого підтвердження, оскільки на час касаційного перегляду справи Єдиний державний реєстр судових рішень не містить відомостей щодо ініціювання цією особою питання про усиновлення дитини.
Верховний Суд погоджується із судом першої інстанції та вважає, що на теперішньому етапі життя дитини збереження її зв`язку з батьком та відмова у позбавленні відповідача батьківських прав буде відповідати найкращим інтересам малолітньої дитини.
Суд першої інстанції, врахувавши фактичні обставини справи, здійснивши оцінку доказів наданих сторонами, правильно застосувавши норми матеріального права, ухвалив законне та обґрунтоване рішення, яке було помилково скасоване апеляційним судом. Водночас з огляду на встановлені судами попередніх інстанцій обставини та з метою стимулювання Відповідача до активізації виконання батьківських обов`язків щодо дочки, Верховний Суд вважає за необхідне попередити відповідача про необхідність змінити ставлення до виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини.
При цьому Відповідач має зважати, що ігнорування ним попередження суду, у випадку наступних судових процесів з цього питання, впливає на розподіл тягаря доказування та може бути визнано підтвердженням наявності підстав для позбавлення його батьківських прав (див. постанови Верховного Суду від 23 листопада 2022 року у справі № 149/2510/21, від 09 червня 2023 року у справі № 591/6037/21, від 06 березня 2024 року у справі № 317/2256/22).
Постанова ВС КЦС від 01вересня 2026 року у справі № 127/33308/24 https://reyestr.court.gov.ua/Review/139440130
