"Батько з інвалідністю 2 групи, матері не має, я сам, маю право на відстрочку. Проте ТЦК відмовляє у відстрочці, посилаючись на відсутність висновку ЛКК про потребу в постійному догляді, та вручили повістку на відправку. Що робити?".
З таким питанням останнім часом стикаються громадяни, які мають право на відстрочку але представники ТЦК вважають по іншому. Хто правий в даній ситуації та що каже чинне законодавство розповів адвокат Роман Сімутін.
Зокрема, адвокат зазначає, що якщо відкрити постанову Кабміну №560, а саме додаток 5, в якому перераховується перелік документів необхідних для подання в ТЦК, то останні ніби й праві. Там чорним по білому написано: «Висновок ЛКК».
Але чому так вийшло і що потрібно робити у подібних ситуаціях та які помилки ви не повинні допускати?
ЗАКОННЕ ПРАВО НА ВІДСТРОЧКУ
Відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 23 закону «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов’язані, які мають одного із своїх батьків з інвалідністю I чи II групи або одного з батьків дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших осіб, які не є військовозобов’язаними та відповідно до закону зобов’язані їх утримувати (крім випадків, якщо такі особи самі є особами з інвалідністю, потребують постійного догляду, перебувають під арештом (крім домашнього арешту), відбувають покарання у вигляді обмеження чи позбавлення волі).
У разі відсутності невійськовозобов’язаних осіб, здійснювати догляд за особою з інвалідністю I чи II групи може лише одна особа з числа військовозобов’язаних за вибором такої особи з інвалідністю.
Якщо перекласти на наш приклад, то чоловік:
А) Має одного зі своїх батьків з інвалідністю I чи II групи.
Б) Відсутні інші особи, які не є військовозобов’язаними та відповідно до закону зобов’язані їх утримувати. Тобто, відсутня сестра, мати, а він єдиний син.
Тому він має повне, гарантоване державою право на відстрочку.
УРЯДОВА ПОСТАНОВА 560
Відповідно до п. 56 постанови Кабміну від 16 травня 2024 року № 560, відстрочка від призову на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період надається військовозобов’язаним з підстав, визначених статтею 23 закону «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Відповідно до п. 58 даної постанови, за наявності підстав для одержання відстрочки військовозобов’язані особисто подають на ім’я голови комісії районного (міського) територіального ТЦК та СП або його відділу заяву, до якої додаються документи, що підтверджують право на відстрочку, або копії таких документів, засвідчені в установленому порядку, зазначені у переліку згідно з додатком 5.
А у додатку 5, як ми вже знаємо, визначено, що особа, яка потребує догляду, повинна надати до ТЦК документи, що підтверджують її інвалідність та висновок лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров’я про потребу в постійному догляді (для осіб з інвалідністю II групи).
ХИТРІСТЬ РУК І НІЯКОГО ШАХРАЙСТВА
А тепер загляньмо до пункту 27 Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, затвердженого постановою Кабміну від 3 грудня 2009 р. № 1317.
Підставою для встановлення II групи інвалідності є стійкі, вираженої важкості функціональні порушення в організмі, зумовлені захворюванням, травмою або вродженою вадою, що призводять до значного обмеження життєдіяльності особи, при збереженій здатності до самообслуговування та не спричиняють потреби в постійному сторонньому нагляді, догляді або допомозі.
Тобто за визначеними чинним законодавством умовами та критеріями встановлення інвалідності, інвалід II групи не потребує постійного стороннього нагляду, догляду або допомоги.
Таким чином, жодна лікарсько-консультативна комісія не надасть висновок про те, що особа з інвалідністю II групи потребує постійного догляду.
А отже і ТЦК не надасть відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації громадянину, який має одного зі своїх батьків з числа осіб з інвалідністю II групи, оскільки він не зможе надати такий висновок ЛКК.
Таким чином, якщо ваші батько або мати є інвалідом II групи і навіть у похилому віці ще можуть самостійно рухатись та пам’ятають як їх звати, то висновок ЛКК про потребу в постійному догляді їм не дадуть. Тому і відстрочку від призову ви не отримаєте.
Єдиним винятком з цього може бути відсутність можливості самостійно рухатись та неможливість себе обслуговувати внаслідок похилого віку особи з інвалідністю II групи.
ЧИ МАЄТЕ ПРАВО НА ВІДСТРОЧКУ
Так, але послухайте законодавче підґрунтя та головне, не припустіться помилки.
Пункт 13 ч. 1 ст. 23 закону «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» чітко встановлює право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації для військовозобов’язаних, які мають одного із своїх батьків з або одного з батьків дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю II групи.
Умовами надання такої відстрочки є:
- відсутність інших осіб, які не є військовозобов’язаними та відповідно до закону зобов’язані їх утримувати;
- у разі відсутності невійськовозобов’язаних осіб здійснювати догляд за особою з інвалідністю II групи може лише одна особа з числа військовозобов’язаних за вибором такої особи з інвалідністю.
Такий перелік умов встановлений законом, а тому є вичерпним та розширенню не підлягає.
Тобто, постанова Кабміну прямо суперечить пункту 13 ч. 1 ст. 23 закону «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та пункту 56 цієї ж постанови, оскільки встановлює додаткові, не передбачені законом умови, у вигляді надання до ТЦК та СП висновку лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров’я про потребу в постійному догляді для осіб з інвалідністю II групи, який апріорі неможливо отримати.
Процитую вам свіжу постанову Касаційного Адміністративного Суду від 17.04.2024, справа № 560/3981/23:
«Вища юридична сила закону полягає у тому, що всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні їм суперечити, а відтак, у випадку суперечності норм підзаконного акта нормам закону необхідно застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу. Правова позиція такого змісту наведена у постанові Верховного Суду від 16 квітня 2020 року у справі № 804/330/17».
В статті 19 Конституції України зазначено, що: «Органи державної влади зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законом».
Статтею 60 визначено, що ніхто не зобов'язаний виконувати явно злочинні розпорядження чи накази.
Якщо постанова Кабміну суперечить Закону, то у вас не виникає обов’язку виконувати завідомо незаконні розпорядження чи накази будь-кого.
