ВПВС в ухвалі від 15.09.2022 у справі № 201/10234/20 https://reyestr.court.gov.ua/Review/106533365 нагадала, що головною метою відводу є гарантування безсторонності суду, зокрема, щоб запобігти упередженості судді (суддів) під час розгляду справи, а мета самовідводу - запобігання будь-яким сумнівам щодо безсторонності судді.
З посиланням на практику ЄСПЛ було зазначено, що «у кожній окремій справі слід вирішувати, чи мають стосунки, що розглядаються, таку природу й такий ступінь, що свідчать про небезсторонність суду».
Безумовно, сторони можуть побоюватися, що суддя є небезстороннім, але «вирішальним є те, чи можна вважати такі побоювання об`єктивно обґрунтованими» (рішення ЄСПЛ від 09.11.2006 у справі «Білуха проти України»).
Висновки або позиції суддів, висловлені у судових рішеннях, не можуть бути підставою для відводу, оскільки тлумачення закону у поєднанні з обставинами справи є підґрунтям здійснення правосуддя і у протилежному випадку судді позбавляються можливості на висловлення позиції при розгляді інших подібних справ у подальшому.
Неможливість для учасника справи заявити відвід з підстав незгоди з рішенням судді чи висловленою публічно думкою судді щодо того чи іншого юридичного питання обґрунтовується необхідністю дотримання одного з найважливіших принципів судочинства, який виключає для учасника процесу можливість обирати суддю на власний розсуд, зокрема, шляхом заявлення відводів тим суддям, відома правова позиція яких позивача не влаштовує.
Оскільки зміст поданої заяви про відвід судді фактично зводився до незгоди із постановою ВПВС, що в силу вимог ст. 36 ЦПК України не могло бути підставою для відводу, у задоволенні заяви про відвід судді було відмовлено.
