Оскарженим вироком особу засуджено за частиною 2 статті 121 Кримінального кодексу України (КК) із застосуванням статті 69 КК до пробаційного нагляду на строк 5 років та покладено на нього обов`язки, передбачені частиною 2 статті 59-1 КК.
На підставі статті 72 КК зараховано в строк його покарання термін попереднього ув`язнення з 30 серпня 2023 року по 01 вересня 2023 року, включно, з розрахунку, що одному дню попереднього ув`язнення відповідає 2 дні пробаційного нагляду.
Суд визнав доведеним, що засуджений 29 серпня 2023 року приблизно о 16:30 у с. Мильськ Луцького району Волинської області із помсти за раніше спричинені йому тілесні ушкодження завдав потерпілому щонайменше 11 ударів дерев`яною дошкою по спині та правій частині грудної клітки, спричинивши, у тому числі, тяжких тілесних ушкоджень, що спричинили смерть.
Апеляційний суд оскарженою ухвалою залишив вирок без змін і на підставі частин 1, 7 статті 72 КК зарахував засудженому у строк покарання 37 днів пробаційного нагляду за 56 днів його перебування під цілодобовим домашнім арештом з 01 вересня 2023 року до 26 жовтня 2023 року.
Сторона захисту стверджує, що засуджений під час вчинення інкримінованих йому дій перебував в стані необхідної оборони та сильного душевного хвилювання, викликаного насильством з боку потерпілого, у зв`язку з чим закон звільняє його від кримінальної відповідальності.
Основне питання, яке належить вирішити Суду, полягає в тому, чи мав засуджений під час застосування ним сили об`єктивні підстави вважати, що на нього здійснюють суспільно небезпечне посягання, яке загрожує його життю чи здоров`ю. Для цього необхідно оцінити поведінку потерпілого, зокрема спрямованість його умислу, інтенсивність і характер дій, крізь призму суб`єктивного сприйняття цієї загрози засудженим як реальної.
Під час провадження в попередніх інстанціях засуджений послідовно стверджував, що діяв з метою оборони, оскільки був змушений захищатися від агресивних дій потерпілого, який спровокував конфлікт і реально загрожував життю і здоров`ю.
При допиті в суді першої інстанції засуджений повідомив, що, намагаючись припинити сварку потерпілого з його матір`ю, він зробив тому зауваження, після чого той почав ображати засудженого і, схопивши дерев`яну дошку, завдав ударів по обличчю та голові, один з яких припав в область контузії. Коли засуджений нахилився, потерпілий продовжив бити його дошкою по спині. Коли ж дошка зламалася від ударів, потерпілий продовжив побиття її уламком, вигукуючи погрози: «тобі кінець». Засуджений, взявши іншу дерев`яну дошку, намагався вибити з рук потерпілого його знаряддя хаотичними ударами. Після того, як він вибив уламок дошки у потерпілого, засуджений завдав ще кілька ударів, поки потерпілий не присів.
Потерпіла підтвердила, що її син , перебуваючи у нетверезому стані, конфліктував з нею та ображав нецензурною лайкою. Після зауваження засудженого її син схопив дерев`яну дошку і завдав тому нею два удари по голові. Після цього вона втекла, оскільки боялася насильства щодо себе. Повернувшись через 10 хвилин, вона побачила, що засуджений вмивається біля умивальника, а її сина на місці події вже немає.
Судовий медичний експерт вказав, що виявив на тілі засудженого щонайменше 19 контактів із травмуючим предметом.
Суди попередніх інстанцій визнали, що подія розпочалася із застосування потерпілим насильства проти засудженого, яке протягом нетривалого часу призвело до виявлених в нього численних тілесних ушкоджень. Однак вони дійшли висновку, що це посягання не створювало реальної чи уявної загрози його життю чи здоров`ю і, крім того, на час завдання засудженим ударів воно вже закінчилося.
Суд не погоджується з такою оцінкою судами встановлених ними обставин справи.
Відповідно до статті 27 Конституції України кожен має право захищати своє життя і здоров`я, а також життя і здоров`я інших людей від протиправних посягань. Частина 1 статті 36 КК визначає необхідною обороною дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання.
Суд нагадує, що під суспільно небезпечним посяганням слід розуміти спробу заподіяти шкоду охоронюваним законом правам та інтересам особи, яка захищається, до яких належать, зокрема, життя і здоров`я. Метою дій того, хто захищається, є відвернення або припинення посягання на них, що проявляється в активних діях.
Усталена судова практика, узагальнена в постанові Пленуму Верховного Суду України від 26 квітня 2002 року № 1 «Про судову практику у справах про необхідну оборону», вказує на те, що стан необхідної оборони виникає не лише в момент вчинення суспільно небезпечного посягання, а й у разі створення реальної загрози заподіяння шкоди. При з`ясуванні наявності такої загрози суди повинні враховувати поведінку нападника, зокрема спрямованість умислу, інтенсивність і характер його дій, які дають особі, що захищається, підстави сприймати загрозу як реальну. Перехід використовуваних при нападі знарядь або інших предметів від нападника до особи, яка захищається, не завжди свідчить про закінчення посягання.
Для людини, яка опинилася в ситуації, коли на неї здійснюється насильницький напад, висновок про дійсність нападу визначається сприйнятими нею в той момент обставинами. Навіть ситуація згодом виявиться іншою, це не має значення для оцінки дій особи в тій ситуації, відомій їй на час подій. Саме про це йдеться у положенні частині 2 статті 37 КК.
Цей підхід цілковито узгоджується із практикою Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ), який, зокрема, зазначив, що застосування сили може бути сумісним зі статтею 2 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо воно ґрунтується на «щирому переконанні», яке на момент події сприймалося як реальне та вагоме, навіть якщо згодом виявилося, що це переконання було помилковим. Отже, суб`єктивне сприйняття загрози особою в момент нападу є вирішальним для правової оцінки обстановки захисту.
Психологічний стан засудженого під час конфлікту описаний у висновку комісійної судово-психіатричної експертизи № 403 від 15 листопада 2023 року. Експерти встановили, що на час події засуджений перебував у стані вираженого психоемоційного збудження, яке виникнуло раптово у відповідь на протиправні дії та образи з боку потерпілого. Цей психоемоційний стан суттєво впливав на його свідомість та діяльність, обмежуючи здатність повною мірою розуміти значення своїх дій, довільно регулювати власну поведінку та прогнозувати наслідки. Експерти прямо зазначили, що цей стан є особливим і є психологічною підставою сильного душевного хвилювання.
Суд звертає увагу на те, що дії потерпілого (безперервні численні удари дерев`яною дошкою, зокрема, в обличчя і в голову) свідчать про послідовний і наполегливий намір завдати шкоди здоров`ю під час створеного ним конфлікту. Характер шкоди, яка загрожувала внаслідок такого нападу, засуджений не міг передбачити. Як встановлено судами, потерпілий і засуджений орудували однаковим знаряддям - дошками. Також встановлено, що удари засудженого дошкою призвели до фатального наслідку. Однак суди не обґрунтували, чому удари потерпілого таким же знаряддям не могли сприйматися засудженим як загроза його життю і здоров`ю.
Підтверджений експертами стан вираженого психоемоційного збудження внаслідок несподіваного і неспровокованого нападу з боку потерпілого, швидкоплинність подій, численні отримані засудженим поранення (щонайменше 19 травматичних контактів) та прямі погрози («тобі кінець») позбавляли засудженого можливості холоднокровно оцінити, чи завершив потерпілий свій напад, коли «присів на ноги». В обстановці динамічного, хаотичного конфлікту та загрози повторних ударів у вразливу зону голови (область контузії), вираженого наміру потерпілого продовжити насильство до «кінця», засуджений не мав об`єктивних підстав для впевненості, що втрата потерпілим дошки та положення його тіла свідчать про остаточну відмову від продовження агресії.
Тому суд вважає, що засуджений завдав ударів під час триваючого суспільно небезпечного посягання з боку потерпілого в ході динамічного розвитку подій. Між нападом потерпілого та діями засудженого не було розриву в часі. Сторона обвинувачення не надала жодних доказів, які спростовували б версію сторони захисту, що мотивом дій засудженого був захист власного життя та здоров`я від небезпечного насильств.
Відповідно до частини 4 статті 36 КК особа не підлягає кримінальній відповідальності, якщо через сильне душевне хвилювання, викликане суспільно небезпечним посяганням, вона не могла оцінити відповідність заподіяної нею шкоди небезпечності посягання чи обстановці захисту.
Виходячи з наведеного вище, оскаржені рішення підлягають скасуванню, а провадження щодо засудженого закриттю на підставі пункту 2 частини 1 статті 284 КПК через відсутність в його діянні складу злочину, передбаченого частиною 2 статті 121 КК.
Постанова Верховного Суду у справі № 167/72/24 від 14 липня 2026 року.
