Шановні колеги! Ми ж в першу чергу колеги? А потім вже адвокати, прокурори, судді. І, звісно, повинні з повагою відноситися до домки кожного правника.
Тому з всією повагою, хочу разом поміркувати над деякими тезами Ухвали у справі 991/4761/22 від 17.11.22 Апеляційної палати ВАКС. На мій погляд, шановні колеги прийшли до деяких спірних думок. Я навіть створив рубрику: «Ілійков проти Апеляційної палати ВАКС», де планую висвітлювати спірні думки колег для обговорення між юристами. Так, звісно, в першу чергу ми торкнемося саме рішення ЄСПЛ у справі «Ілійков проти Болгарії».
Спірна цитата з ухвали: «Суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінювані ризиків переховування». (рішення ЄСПЛ у справі «Ілійков проти Болгарії»).
Аналіз: Іноді висмикнуте речення з рішення ЄСПЛ може докорінно змінити його зміст. Наслідком цього є нівелювання завдань правосуддя, на жаль. Бо суд йде вже не за законом, а за доцільністю. Дозвольте навести цитати з самого рішення ЄСПЛ у справі «Ілійков проти Болгарії»:
77. НЕЗМІННА НАЯВНІСТЬ ОБҐРУНТОВАНОЇ ПІДОЗРИ, що заарештований вчинив злочин, є необхідною умовою законності подальшого тримання під вартою, однак ІЗ СПЛИВОМ ПЕВНОГО ЧАСУ ЛИШЕ ЦЬОГО ВЖЕ НЕДОСТАТНЬО. У таких випадках Суд зобов'язаний встановити, чи інші підстави, вказані судовими органами, й далі виправдовували позбавлення свободи. У тих випадках, коли такі підстави є «відповідними» і «достатніми». Суд повинен також з'ясувати, чи компетентні органи влади держави продемонстрували «особливу ретельність» у проведенні розгляду ( <<Лабіта проти Італії>> (Labita v. lta/y) [GC], № 26772/95, п. 152 і 153, ECHR 2000-IV).
80. Суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризику переховування або повторного вчинення злочинів. Суд визнає, що, з огляду на серйозність обвинувачень, висунутих проти заявника, органи влади мали підстави вважати, що існування такого ризику було встановлене із самого початку.
81. ОДНАК Суд уже неодноразово наголошував, що ТЯЖКІСТЬ ОБВИНУВАЧЕНЬ САМА ПО СОБІ НЕ МОЖЕ БУТИ ВИПРАВДАННЯМ ТРИВАЛИХ ПЕРІОДІВ ЗАПОБІЖНОГО УВ'ЯЗНЕННЯ (див., наприклад, недавнє рішення у справі <<Єчюс проти Литви» (Jecius v. Lithuania), № 34578/97, п. 94, ECHR 2000-ІХ)…
82. Єдиною додатковою підставою для подальшого запобіжного ув'язнення заявника був висновок національних судів про відсутність виняткових обставин, що свідчили б на користь звільнення з під варти.
83. Цей висновок, однак, не ґрунтувався на оцінці всіх відповідних фактів. ОРГАНИ ВЛАДИ РОЗЦІНИЛИ ЯК НЕСУТТЄВІ ДОВОДИ ЗАЯВНИКА, А САМЕ ТЕ, ЩО ВІН НЕ МАВ СУДИМОСТІ, БУВ ОДРУЖЕНИЙ І ВІВ УСТАЛЕНИЙ СПОСІБ ЖИТТЯ, ЯК І ТЕ, ЩО З ЧАСОМ БУДЬ-ЯКА ПОТЕНЦІЙНА НЕБЕЗПЕКА ЗМОВЛЯННЯ З МЕТОЮ ПЕРЕШКОДИТИ СЛІДСТВУ ТА ПЕРЕХОВУВАННЯ ЗМЕНШИЛАСЯ …
84. … СИСТЕМА ОБОВ'ЯЗКОВОГО ЗАПОБІЖНОГО УВ'ЯЗНЕННЯ НЕСУМІСНА З ПУНКТОМ З СТАТТІ 5 КОНВЕНЦІЇ (див. рішення у справах: <<Летельє проти Франції>> від 26 червня 1991 року, серія А, № 207, п. 35-53; <<Клоот проти Бельгії>> від 12 грудня 1991 року, серія А, № 225, п. 44; <<Мюллер проти Франції>> від 17 березня 1997 року, Reports of Judgments and Decisions 1997-ІІ, п. 35-45; рішення у справі Лабіти, п. 152 і 162-165; і рішення у справі <<Єчюс проти Литви>>, п. 93 і 94)…
85… ПОКЛАДЕННЯ ТЯГАРЯ ДОВЕДЕННЯ В ТАКИХ ПИТАННЯХ НА ЗААРЕШТОВАНУ ОСОБУ РІВНОЗНАЧНЕ СКАСУВАННЮ ДІЇ СТАТТІ 5 КОНВЕНЦІЇ - ПОЛОЖЕННЯ, ЩО ПРОГОЛОШУЄ ТРИМАННЯ ПІД ВАРТОЮ ЗА ВИНЯТКОВИЙ ВІДСТУП ВІД ПРАВА НА ОСОБИСТУ СВОБОДУ, ДОПУСТИМИЙ ЛИШЕ У ВИЧЕРПНО ПЕРЕЛІЧЕНИХ І ЧІТКО ВИЗНАЧЕНИХ ВИПАДКАХ.
87. У ЦЬОМУ ВИПАДКУ СУД ВВАЖАЄ, ЩО ОРГАНИ ВЛАДИ, НЕ ВЗЯВШИ ДО УВАГИ КОНКРЕТНІ ВІДПОВІДНІ ФАКТИ І ПОКЛАВШИСЬ СУТО НА ВСТАНОВЛЕНУ ЗАКОНОМ ПРЕЗУМПЦІЮ, В ОСНОВІ ЯКОЇ ЛЕЖАЛА ТЯЖКІСТЬ ОБВИНУВАЧЕНЬ І ЯКА ДО ТОГО Ж ПОКЛАДАЛА НА ОБВИНУВАЧЕНОГО ТЯГАР ДОВЕДЕННЯ ФАКТУ ВІДСУТНОСТІ НАВІТЬ ГІПОТЕТИЧНОЇ НЕБЕЗПЕКИ ЙОГО ПЕРЕХОВУВАННЯ, ПОВТОРНОГО ВЧИНЕННЯ ЗЛОЧИНУ АБО ЗМОВЛЯННЯ З МЕТОЮ ПЕРЕШКОДИТИ СЛІДСТВУ, ПОДОВЖУВАЛИ СТРОК ТРИМАННЯ ЗАЯВНИКА ПІД ВАРТОЮ НА ПІДСТАВАХ, ЯКІ НЕ МОЖНА РОЗЦІНИТИ ЯК ДОСТАТНІ.
ОТЖЕ, БУЛО ДОПУЩЕНО ПОРУШЕННЯ ПУНКТУ З СТАТТІ 5 КОНВЕНЦІЇ.
Як я люблю, коли рішення ЄСПЛ цитується до слова «ОДНАК». В ухвалі Апеляційної палати ВАКС цитується п.80 рішення ЄСПЛ, а до п.81 вже руки не дійшли? Так про що насправді згадане рішення ЄСПЛ.
1). СУВОРІСТЬ ПЕРЕДБАЧЕНОГО ПОКАРАННЯ САМА ПО СОБІ НЕ МОЖЕ БУТИ ВИПРАВДАННЯМ ЗАПОБІЖНОГО УВ'ЯЗНЕННЯ.
2). ОРГАНИ ВЛАДИ МАЮТЬ ВРАХОВУВАТИ ВІДОМОСТІ СТОСОВНО ОСОБИ, А САМЕ, ЧИ МАЛА ОСОБА СУДИМОСТІ, ЧИ БУЛА ОДРУЖЕНА ТА ЧИ СПОСІБ ЇЇ ЖИТТЯ БУВ УСТАЛЕНИЙ. А ТАКОЖ І ТЕ, ЩО З ЧАСОМ БУДЬ-ЯКА ПОТЕНЦІЙНА НЕБЕЗПЕКА ЗМОВЛЯННЯ З МЕТОЮ ПЕРЕШКОДИТИ СЛІДСТВУ ТА ПЕРЕХОВУВАННЯ ЗМЕНЬШУЄТЬСЯ.
3). СИСТЕМА ОБОВ'ЯЗКОВОГО ЗАПОБІЖНОГО УВ'ЯЗНЕННЯ (як і фактично така ж система, наприклад, з непомірною заставою) НЕСУМІСНА З ПУНКТОМ З СТАТТІ 5 КОНВЕНЦІЇ.
4). ПОКЛАДАННЯ ТЯГАРЯ ДОВЕДЕННЯ НАДМІРНОСТІ ЗАПОБІЖНОГО ЗАХОДУ - УВ’ЯЗНЕННЯ НА ОСОБУ Є НЕПРИПУСТИМИМ. ТЯГАР ДОВЕДЕННЯ НЕОБХІДНОСТІ ТРИМАННЯ ПІД ВАРТОЮ ЯК ЗАПОБІЖНОГО ЗАХОДУ ПОКЛАДАЄТЬСЯ ВИКЛЮЧНО НА ДЕРЖАВУ.
5). ПОКЛАДАННЯ НА ОСОБУ ТЯГАРА ДОВЕДЕННЯ ФАКТУ ВІДСУТНОСТІ НАВІТЬ ГІПОТЕТИЧНОЇ НЕБЕЗПЕКИ ПЕРЕХОВУВАННЯ, ПОВТОРНОГО ВЧИНЕННЯ ЗЛОЧИНУ АБО ЗМОВЛЯННЯ З МЕТОЮ ПЕРЕШКОДИТИ СЛІДСТВУ Є ПОРУШЕННЯМ П.3 СТ.5 КОНВЕНЦІЇ.
На жаль згадана Ухвала Апеляційної палати ВАКС містить дуже багато спірних думок. Тому запрошую до обговорення та обіцяю майже кожен день наповнювати нову рубрику.
