Як на мене, є дуже велике питання, пов’язане з запобіжим заходом у вигляді тримання під вартою або з вироком, яким особа позбавляється волі. Яка мета покарання? На це питання дає відповідь ст.50 КК України, а саме:
- покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
- покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.
З огляду на нашу реальність, ми якраз, отримаємо зовсім інший, протилежний результат. Проходячи через катування та страждання громадянин зовсім не виходить виправлений. Навпаки, він навчається жити за гратами та влаштовує там свій побут таким чином, що врешті решт все для нього стає не так вже й погано, а на допомогу на цьому шляху приходить не держава, а професійні злочинці. Громадянин бачить продажність системи, де так звані «вори» керують життям, перетворююче його на краще. «Вор» знайде тобі добрі умови, надасть можливість надалі вести бізнес, навіть із-за грат, забезпечить регулярне відвідування сім’єю, та багато іншого – від відвідування дівчатами до ресторанних харчів. А адміністрація пенітенціарних закладів за невеличку частку буде всіляко сприяти «ворам», які таким чином мають усю повноту влади не тільки за гратами, але і величезний вплив на волі. І людина розуміє, що держава – це ворог, а «вор» – друг, і якщо ти не «лох», то треба слухати блатних друзів.
Один з наших клієнтів провів півроку на досудовому слідстві за гратами. Справа надалі була закрита і не дійшла до суду. Але як змінилася людина! Я якось прийняв участь у її перемовинах по бізнесу. Так клієнт згадуючи про своє арештантське минуле, розповідає «як затягнули у хату двох професійних кухарів» та «як смачно вони готували раків». На перемовинах, коли він не згоден з іншою людиною, він каже йому – «Ти хто у житті? Ти був за гратами? З ким?». І так змінився не двадцятирічний юнак, а людина за шістдесят. Та якщо ви вважаєте, що це поодинокий випадок, то ви сильно помиляєтесь. Людина змінюється на все життя навіть за один день перебування за гратами на досудовому слідстві, та, на мій погляд, зовсім не в сторону виправлення.
Роздаючи тримання під вартою чи позбавлення волі, наші суди, особливо їх антикорупційна частина, не замислюються над наслідками. Вони, вибачте, як маленькі діти. Для них усе ділиться на біле та темне. Вони вважають, що зробили за законом, та й великі молодці, а наслідки їх діянь – це не їх справа. Так у країні-агресора, а саме россії, за даними федеральної служби з виконання покарань, 93% засуджених знову попадають за грати. Ви вважаєте у нас набагато краще?
Але проблема і в тому, що наші (особливо антикорупційні) суди, на мій погляд, ще й діють не за законом. І сьогодні я маю намір звернути вашу увагу на застосування слідчими суддями виключного запобіжного заходу, а саме тримання під вартою. Згідно з ч.3 ст. 176 КПК України «Слідчий суддя, суд відмовляє у застосуванні запобіжного заходу, якщо слідчий, прокурор не доведе, що встановлені під час розгляду клопотання про застосування запобіжних заходів обставини, є достатніми для переконання, що жоден із більш м’яких запобіжних заходів, передбачених частиною першою цієї статті, не може запобігти доведеним під час розгляду ризику або ризикам». При цьому згідно з ч.3 ст. 183 КПК України «Слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов’язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов’язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті». Основна логічна хиба міститься як раз у ч.3 ст. 183 КПК України (!!!!), так як у ч.1 ст.183 КПК України зазначено: «Тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м’яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам». Якщо прокурор довів слідчому судді, що жоден з більш м’яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, то як можливо визначати заставу? Довів же прокурор та погодився слідчий суддя, раз визначає тримання під вартою, що застава (як більш м’який захід) не зможе запобігти ризикам! А так ми отримаємо абракадабру – застава запобігти ризикам не зможе, але якщо особа її внесе, то хай буде на волі. Абсурд? Так значить зможе у певному розмірі застава запобігти ризикам, раз слідчий суддя її визначив як альтернативу. Для чого тоді тримання під вартою?!!!?
Не є секретом і відповідь на це питання. Такий механізм застосовується при визначенні надмірної для особи застави, фактично перетворюючи запобіжний захід у безальтернативне тримання під вартою. Чи, в інших випадках, для того, щоб особа хоч кілька днів, поки родичі будуть збирати заставу, побула під вартою та зазнала страждань, тобто виключно з садистських міркувань.
Виходом з цієї логічної хиби був би здоровий глузд, чи, хоча б, зміни до ч.3 ст. 183 КПК України, яку, на мій погляд, потрібно викласти у наступній редакції: «СЛІДЧИЙ СУДДЯ, СУД ПРИ ПОСТАНОВЛЕННІ УХВАЛИ ПРО ЗАСТОСУВАННЯ ЗАПОБІЖНОГО ЗАХОДУ У ВИГЛЯДІ ТРИМАННЯ ПІД ВАРТОЮ, КРІМ ВИПАДКІВ, ПЕРЕДБАЧЕНИХ ЧАСТИНОЮ ЧЕТВЕРТОЮ ЦІЄЇ СТАТТІ, ЗОБОВ’ЯЗАНИЙ ВИЗНАЧАТИ ЗАПОБІЖНИЙ ЗАХІД У ВИГЛЯДІ ЗАСТАВИ, ЗАЗНАЧИВШИ, ЩО У РАЗІ ЇЇ НЕВНЕСЕННЯ ПРОТЯГОМ ПЕВНОГО СТРОКУ, ЗАПОБІЖНИЙ ЗАХІД МАЄ БУТИ ЗМІНЕНИЙ НА ТРИМАННЯ ПІД ВАРТОЮ». Така б редакція відповідала змісту ч.1 ст.183 КПК України, здоровому глузду, презумпції невинуватості, та основній меті покарання – виправлення людини, замість перетворення її на свідомого злочинця, остаточно зламавши страх перед перебуванням за гратами.
