Рішення ВС у справі № 916/3724/21 від 04.06.2024 https://t1p.de/vrcew
ФГВФО у касаційній скарзі зазначив, що суди попередніх інстанцій застосували норми права без урахування висновків щодо застосування ч.7 ст.52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
КГС ВС вказав, що положення Закону, якими внесені зміни до ст.52 Закону стосовно права Фонду звертатися до осіб, які відповідно до законодавства несуть відповідальність за шкоду (збитки), завдану кредиторам, вимоги яких залишилися незадоволеними після завершення процедури ліквідації (абз.3 ч.1 ст.52 Закону) та права Фонду звертатися до суду з позовом про відшкодування шкоди (збитків) протягом трьох років після внесення запису про припинення банку як юридичної особи (спеціальна позовна давність) (ч.7 ст.52 Закону) відносини, які відносяться до предмету цивільно-правового регулювання та виникли до набрання чинності ч.7 ст.52 Закону не регулюють, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують цивільну відповідальність особи, а також крім випадків, передбачених Прикінцевими та перехідними положеннями Закону.
Тобто, у справах, в яких процедура ліквідації банку розпочалась до набрання чинності ч.7 ст.52 Закону (тобто до 05.08.2021) і станом на момент внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію припинення Банку як юридичної особи вказана норма Закону набрала чинності (тобто запис було внесено після 05.08.2021), позовну давність слід обраховувати з урахуванням приписів ч.7 ст.52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
