Особливості накладення та звільнення з-під арешту морських суден

Дата: 17.10.2025 15:03

Особливості та порядок забезпечення позову шляхом накладення арешту на морське судно для забезпечення морської вимоги.

13 серпня 2025 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 916/1403/25 (ЄДРСРУ № 129492834) досліджував питання щодо накладення та звільнення з-під арешту морських суден шляхом забезпечення позову.

Порядок накладення та звільнення з-під арешту морських суден врегульовано Конвенцією, до якої Україна приєдналася відповідно Закону України від 07.09.2011 № 3702-VІ.

Так, згідно з положеннями статті 1 Конвенції "морська вимога" означає вимогу, що виникає на підставі одного чи більше із зазначених нижче пунктів: збитку, завданого будь-яким судном у результаті зіткнення або в інший спосіб; загибелі людей або тілесного ушкодження, що заподіяні будь-яким судном або пов`язані з його експлуатацією; рятування судна або вантажу; договору, що стосується використання або здачі будь-якого судна в наймання за договором про фрахтування або інакше; договору, що стосується перевезення вантажів будь-яким судном за договором про фрахтування або інакше; втрати вантажу або шкоди, завданої вантажу, в тому числі багажу, який перевозиться будь-яким судном; загальної аварії; морської позики; буксирування; лоцманства; поставок товарів або матеріалів, що здійснюються для судна з метою його експлуатації або технічного обслуговування, незалежно від того, де ці поставки здійснюються; будування, ремонту або спорядження судна чи докових зборів; заробітної плати капітанів, офіцерів чи екіпажу; витрат капітана, у тому числі витрат вантажовідправників, фрахтувальників чи агентів, що здійснені за дорученням судна або його власника; спорів, що стосуються права власності на морське судно; спорів між співвласниками будь-якого судна стосовно права власності на це судно, його експлуатації або доходів від його експлуатації; іпотеки або морської застави будь-якого судна.

Згідно зі статтею 2 Конвенції судно, яке ходить під прапором однієї з Договірних Держав, може бути заарештоване в межах юрисдикції будь-якої з Договірних Держав лише стосовно морської вимоги й жодної іншої, але ніщо в цій Конвенції не може розглядатися як розширення чи обмеження прав і повноважень, якими наділені уряди чи їхні установи, органи державної влади чи портові або докові власті згідно з їхніми чинними внутрішніми законами або правилами щодо арешту, затримання або іншого способу перешкоджання відходу суден, які перебувають у межах їхньої юрисдикції.

Відповідно до положень частини першої статті 3 Конвенції, з урахуванням положень пункту 4 цієї статті й статті 10, позивач може накласти арешт або на конкретне судно, щодо якого виникла морська вимога, або на будь-яке інше судно, власником якого є особа, яка була в момент виникнення морської вимоги власником конкретного судна, навіть якщо заарештоване судно готове до відплиття, але жодне судно, за винятком окремого судна, щодо якого виникла морська вимога, не може бути заарештоване стосовно будь-якої з морських вимог, перелічених у підпунктах "о", "p" або "q" пункту 1 статті 1.

Згідно частиною четвертою статті 3 Конвенції якщо у випадку договору оренди судна з передачею володіння фрахтувальнику фрахтувальник, а не зареєстрований власник несе відповідальність щодо морської вимоги, яка стосується цього судна, позивач може накласти арешт на таке судно чи на будь-яке інше судно, що належить такому фрахтувальникові, з дотриманням положень цієї Конвенції, але жодне інше судно, що належить зареєстрованому власникові, не може бути піддано арештові у зв`язку з такими морськими вимогами. Положення цього пункту застосовуються до будь-якого випадку, коли особа, яка не є зареєстрованим власником судна, є відповідальною щодо морської вимоги, яка стосується цього судна.

За змістом статті 4 Конвенції на судно може бути накладений арешт не інакше, як з дозволу суду або відповідного судового органу Договірної Держави, в якій здійснено арешт.

Частиною другою статті 6 Конвенції визначено, що процесуальні норми, що стосуються арешту судна, клопотання про одержання дозволу, згаданого в статті 4, та всіх інших процесуальних питань, що можуть виникнути у зв`язку з арештом, визначаються правом Договірної Держави, в якій арешт був здійснений чи було подано клопотання щодо його здійснення.

Згідно з положеннями частини другої статті 8 Конвенції судно, що ходить під прапором Держави, яка не є Договірною Державою Конвенції, може бути заарештоване в межах юрисдикції будь-якої з Договірних Держав щодо будь-якої із морських вимог, що перераховані у статті 1, чи будь-якої іншої вимоги, щодо якої закон цієї Договірної Держави дозволяє арешт.

Згідно з положеннями частини першої статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Відповідно до Законів України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо визначення підсудності справ про арешт на морські судна" від 20.12.2011 №4190-VI та «Про приєднання України до Міжнародної конвенції з уніфікації деяких правил щодо накладення арешту на морські судна" від 07.09.2011 №3702-VI із 16.05.2012 до господарського процесу України був запроваджений процесуальний інститут арешту судна для забезпечення морської вимоги.

Такі зміни розроблені та внесені до діючого законодавства України з метою його приведення у відповідність до статті 4 Конвенції.

Завданням національного законодавства країни-учасниці Конвенції про арешт 1952 року є: забезпечення можливості своєчасного арешту судна; захист інтересів судновласника від зловживання правом на арешт шляхом вимоги від заявника внесення забезпечення для покриття можливих збитків; можливість судновласника звільнити судно з-під арешту шляхом надання грошового забезпечення позову (за виключенням випадків оскарження права власності на само судно); встановлення розумного строку, в продовж якого заявник повинен надати докази про початок розгляду його морської вимоги компетентним судом.

При розгляді справ про арешт морських суден судові органи керуються положеннями Конвенції. При цьому, процесуальні норми чітко визначені та передбачені процесуальними кодексами.

Крім того, право про арешт морського судна регулюється Кодексом торговельного мореплавства України, зокрема статті 41 - 47 цього кодексу.

Будучи специфічним інститутом матеріального морського права, арешт морських суден розглядається в Україні за процесуальними вимогами забезпечення позову.

При цьому, ЦПК України та ГПК України регулюють заходи забезпечення позову дещо різним чином, що відповідно, перебуває у залежності від того, фізична чи юридична особа пред`являє вимоги до судновласника.

Згідно зі статтею 136 ГПК України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Положеннями пункту 9 частини першої статті 137 ГПК України визначені заходи забезпечення позову, згідно з якими позов забезпечується, зокрема, арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги.

Пунктом 3 частини третьої статті 139 ГПК України передбачено, що заява про забезпечення позову у вигляді арешту морського судна подається в письмовій формі і повинна містити розмір та суть морської вимоги, що є підставою для арешту судна.

Згідно з правовими висновками які викладені у постанові Верховного Суду від 18.10.2019 у справі № 915/1301/19, обґрунтування заявником належним чином необхідності забезпечення позову не є обов`язковою умовою для задоволення відповідної заяви в силу пункту 3 частини третьої статті 139 ГПК України.

Верховний Суд наголошує, що відповідно до положень частини другої статті 30 ГПК України справи про арешт судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, розглядаються господарським судом за місцезнаходженням морського порту України, в якому перебуває або до якого прямує судно, або порту реєстрації судна.

Заява про арешт морського судна подається за місцезнаходженням порту реєстрації судна або за місцезнаходженням морського порту, в якому судно знаходиться або до якого прямує, незалежно від того, чи має такий суд юрисдикцію щодо розгляду по суті справи щодо морської вимоги, яка є підставою для арешту (частина друга статті 138 ГПК України).

Чинним ГПК України господарському суду надані повноваження щодо розгляду заяви про арешт морського судна (за місцезнаходженням порту реєстрації судна або за місцезнаходженням морського порту, в якому судно знаходиться або до якого прямує), незалежно від того, чи має такий суд юрисдикцію щодо розгляду по суті справи щодо морської вимоги, яка є підставою для арешту.

Верховний Суд також зауважує, що положення чинного ГПК України не містять будь-яких застережень щодо підсудності таких заяв (про забезпечення позову у справі, яка передана на розгляд міжнародного комерційного арбітражу) суду апеляційної інстанції.

У цьому контексті Суд також вважає слушними доводи у частині того, що станом на час звернення Заявника до Господарського суду Одеської області із заявою про забезпечення позову жодного арбітражного провадження проти Компанії розпочато не було.

Верховний Суд наголошує на тому, що питання вирішення заяви про вжиття запобіжних заходів для забезпечення позову до подання позовної заяви урегульовано Розділом І ГПК України Глава 10 "Забезпечення позову". Разом із тим, положення частини першої статті 175 ГПК України містяться у Розділі ІІІ ГПК України Глава 2 "Відкриття провадження у справі".

Верховний Суд акцентує, що Глава 10 "Забезпечення позову" є окремим видом судового провадження, який містить у собі окремий процесуальний режим розгляду, а тому до заяв, якими ініційовано питання щодо вжиття заходів забезпечення позову, як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи не підлягають положення норм процесуального кодексу, які підлягають застосуванню у позовному провадженні.

ВИСНОВОК:

Арешт морських суден розглядається в Україні за процесуальними вимогами забезпечення позову з особливостями визначеними процесуальним законодавством та Конвенції.