Показання свідка, який став підозрюваним (обвинуваченим)

Дата: 21.06.2025 22:35

13.11.2024 ККС ВС

№ 284/937/21 Щодо оцінки показань особи - свідка, якого в подальшому було визнано підозрюваним (286 КК)

https://reyestr.court.gov.ua/Review/123081902

Згідно з позицією суду апеляційної інстанції п. 1 ч. 3 ст. 87 КПК передбачає, що суд має визнати недопустимими докази, що були отримані з показань свідка, який надалі був визнаний підозрюваним чи обвинуваченим у цьому кримінальному провадженні, що вказує на застосування цієї норми за умови, коли на час отримання показань від свідка уже існували дані, що його буде визнано підозрюваним чи обвинуваченим, але, всупереч наявності у такої особи права на мовчання та свободи від самовикриття, слідчий чи прокурор вчиняє дії, спрямовані на отримання показань від неї. Саме такі дії, а не власне факт отримання показань від свідка, який надалі був визнаний підозрюваним чи обвинуваченим, мають визнаватися істотним порушенням прав людини і основоположних свобод.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження станом на час проведення слідчого експерименту було проведено ряд слідчих дій, у тому числі судово-медичну експертизу (висновок від 12 листопада 2021 року № 88).

З описової частини вказаного висновку, убачається, що експерту з постанови слідчого про призначення експертизи відомо про те, що ОСОБА_10 за обставин, викладених в обвинувальному акті, здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_12 в результаті чого останній загинув (т. 2, а. п. 38 - 42).

До того ж, з реєстру матеріалів досудового розслідування видно, що до проведення слідчого експерименту були допитані усі потерпілі та свідки.

Отже, апеляційний суд мав ретельно встановити чи дійсно в органу досудового розслідування не було об`єктивних підстав уважати, що ОСОБА_10 , який під час слідчого експерименту був у статусі свідка та попереджений про кримінальну відповідальність, передбачену статтями 385, 384 КК, у подальшому не буде визнаний підозрюваним, з урахуванням обсягу попередньо проведених слідчих дій.

Понад те, Суд звертає увагу, що відсутність заперечень на протокол слідчого експерименту з боку сторони захисту не позбавляє апеляційний суд обов`язку перевірити доводи в частині недопустимості як доказу даних, що у ньому зафіксовані, адже відсутність заперечень на слідчу дію не є безумовною підставою для визнання допустимими доказами відомостей, отриманих за результатом її проведення.

29.11.2023 ККС ВС

№ 359/5361/17 Про допустимість показань свідка на слідчому експерименті, який став підозрюваним

https://reyestr.court.gov.ua/Review/115445693

Вчинення слідчим чи прокурором дій, спрямованих на отримання показань від свідка, щодо якого відсутні дані, що його буде визнано підозрюваним чи обвинуваченим у майбутньому, не вказують на недопустимість зазначених показань як доказів. Не вважаються недопустимим доказом пояснення свідка, надані під час слідчого експерименту, проведеного з метою відтворення обставин ДТП, якщо до проведення слідчого експерименту були відсутні дані про те, що саме ця особа винувата у порушенні правил дорожнього руху, а висновок експерта, яким було встановлено, що саме дії цієї особи призвели до настання суспільно небезпечних наслідків, був наданий після проведення слідчого експерименту.

Зміст п. 1 ч. 3 ст. 87 КПК вказує на те, що дана норма права має застосовуватися за умови, коли на час отримання показань від свідка уже існували дані, що його буде визнано підозрюваним чи обвинуваченим, але, всупереч наявності у такої особи права на мовчання та свободи від самовикриття, слідчий чи прокурор вчиняє дії, спрямовані на отримання показань від неї. Саме такі дії, а не власне факт отримання показань від свідка, який надалі був визнаний підозрюваним чи обвинуваченим, мають визнаватися істотним порушенням прав людини і основоположних свобод.

14.11.2023 ККС ВС

№ 442/3434/21 Посилання свідка або учасника процесу на показання, які він давав під час досудового розслідування, то посилання суду на такі показання не є порушенням. Показання під час слідчого експерименту

https://reyestr.court.gov.ua/Review/115102913

23. Колегія суддів вважає необґрунтованими і твердження сторони захисту про те, що протокол слідчого експерименту за участю засудженого є недопустимим доказом, бо вказаний доказ був отриманий із його показань, коли засуджений перебував у статусі свідка.

24. Суд відзначає, що під час судового розгляду засуджений виклав ту ж версію подій, яку викладав під час слідчого експерименту. Суд уже зазначав, що якщо свідок або учасник процесу дає суду показання, які співпадають з його показаннями під час досудового розслідування, або посилається на такі показання, то саме по собі посилання суду на такі позасудові показання не є порушенням процесуального закону, оскільки в такому випадку позасудові показання інкорпоруються у показання в суді.[1]

25. Враховуючи викладене, Суд не вбачає підстав вважати посилання у вироку на протокол слідчого експерименту істотним порушенням кримінального процесуального закону.

26.01.2023 ККС ВС

№ 183/3452/19 Показання свідка, який став підозрюваним можна використати у виділені матеріали кримінального провадження

https://reyestr.court.gov.ua/Review/108686155

Термін «показання» в контексті ч. 4 ст. 95 КПК використовується для позначення відомостей, які надаються в судовому засіданні під час судового провадження. Правило, закріплене в цій нормі, має застосовуватися лише до відомостей, що відповідають ознакам показань як самостійному процесуальному джерелу доказів.

Чинне кримінальне процесуальне законодавство не містить заборони використання показань свідка, визнаного підозрюваним у провадженні, з якого були виділені матеріали кримінального провадження, в якому, у свою чергу, він допитується як свідок.

25.01.2022 ККС ВС

№ 158/1022/20 Показання свідка, який став засудженим. Оцінка показань у випадку різниці показань, наданих під час слідчого експерименту та під час судового розгляду

https://reyestr.court.gov.ua/Review/102892519

15.У цьому зв`язку Суду належить дослідити, чи є суттєві розбіжності міжпоказаннями засудженого, що були надані ним під час спірної слідчої дії, та його показаннями в суді першої інстанції. Також належить з`ясувати, чи вплинули або чи могли вплинути такі розбіжності на обґрунтованість висновків про доведеність його винуватості.

16.Суд уже зазначав, що якщо свідок або учасник процесу дає суду показання, які співпадають з його показаннями під час досудового розслідування, або посилається на такі показання, то саме по собі посилання суду на такі позасудові показання не є порушенням процесуального закону, оскільки в такому випадку позасудові показання інкорпоруються у показання в суді.[1]

17. Показання засудженого в суді відрізнялись від його показань під час слідчого експерименту лише в твердженнях щодо погодних умов та стану дорожнього покриття під час ДТП. У суді засуджений свідчив, що в день події дорожнє покриття було мокрим, оскільки йшов дощ. Однак під час слідчого експерименту він зазначив, що покриття було сухим і ці показання у сукупності з іншими доказами лягли воснову вихідних даних для висновку експерта №104 від 17 березня 2020 року щодо визначення швидкості руху автомобіля, а результати слідчого експерименту 20березня 2020 року лягли в основу висновку експерта № 183 від 26 березня 2020року щодо технічної можливості водія уникнути наїзду.

18.Разом з тим показання засудженого під час слідчого експерименту були не єдиним джерелом інформації про стан дорожнього покриття та погодні умови. Протокол огляду місця події від 4 січня 2020 року та деталі, видимі на доданих до нього фотографіях, атакож показання свідка ОСОБА_10 вказували на те, що дорожнє покриття було сухим та дощу не було. За таких обставин показання засудженого не були єдиним або вирішальним доказом щодо стану дорожнього покриття і суд мав підстави віддати перевагу іншим доказами перед показаннями засудженого під час судового розгляду, і, відповідно, покладатися на висновки експертиз, що ґрунтуються на цих вихідних даних.

18.05.2021 ККС ВС

№162/512/16-к Використання показань свідка, який став обвинуваченим

https://reyestr.court.gov.ua/Review/97034837

Пунктом 1 частини третьої статті 87 КПК передбачено, що недопустими доказами є також докази, що були отримані з показань свідка, який надалі був визнаний підозрюваним чи обвинуваченим у цьому кримінальному провадженні. Зміст цієї норми права вказує на те, що вона має застосовуватися за умови, коли на час отримання показань від свідка уже існували дані, що його буде визнано підозрюваним чи обвинуваченим, але, всупереч наявності у такої особи права на мовчання та свободи від самовикриття, слідчий чи прокурор вчиняє дії, спрямовані на отримання показань від неї. Саме такі дії, а не власне факт отримання показань від свідка, який надалі був визнаний підозрюваним чи обвинуваченим, мають визнаватися істотним порушенням прав людини і основоположних свобод.

18.05.2021 ККС ВС

№162/512/16-к Призначення експертиз з показань свідка, який став обвинувачем - неістотне порушення

https://reyestr.court.gov.ua/Review/97034837

Призначення експертиз із використанням показань особи, які були надані ним в якості свідка, незмінність вказаних показань протягом досудового розслідування і судового розгляду, не можуть свідчити про істотні порушення прав людини і основоположних свобод та обмеження прав засудженого на захист про що йдеться у касаційній скарзі захисника.

21.10.2020 ККС ВС

№ 677/2040/16-к Отримання показань від свідка, щодо якого відсутні дані, що його буде визнано підозрюваним чи обвинуваченим у майбутньому, не вказують на недопустимість зазначених показань як доказів

https://reyestr.court.gov.ua/Review/92415599

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 87 КПК суд має визнати недопустимими докази, що були отримані з показань свідка, який надалі був визнаний підозрюваним чи обвинуваченим у цьому кримінальному провадженні. Зміст цієї норми права вказує на те, що вона має застосовуватися за умови, коли на час отримання показань від свідка уже існували дані, що його буде визнано підозрюваним чи обвинуваченим, але, всупереч наявності у такої особи права на мовчання та свободи від самовикриття, слідчий чи прокурор вчиняє дії, спрямовані на отримання показань від неї. Саме такі дії, а не власне факт отримання показань від свідка, який надалі був визнаний підозрюваним чи обвинуваченим, мають визнаватися істотним порушенням прав людини і основоположних свобод.

Із матеріалів кримінального провадження випливає, що до проведення слідчого експерименту були відсутні дані про те, що саме ОСОБА_1 є винуватим у вчиненні ДТП. Під час цієї слідчої дії ОСОБА_1 була надана можливість висловити свою власну точку зору з приводу усіх обставин ДТП і в такий спосіб вплинути на вирішення справи, що не суперечить засаді верховенства права. При цьому ОСОБА_1 не стверджував, що винний у ДТП та взагалі не надавав ніякої оцінки своїм діям. Крім того, слідчий експеримент проведено з метою відтворення обставин ДТП, а неодержання від свідка ОСОБА_1 викривальних показань.

Експертиза, за якою було встановлено, що саме дії ОСОБА_1 призвели до настання суспільно небезпечних наслідків, передбачених у ч. 2 ст. 286 КК, мала місце вже після проведення слідчого експерименту. Таким чином, доводи касаційної скарги щодо визнання протоколу слідчого експерименту зі свідком ОСОБА_1 недопустимим доказом на підставі п. 1 ч. 3 ст. 87 КПК є неспроможними

29.09.2020 ККС ВС

№ 754/2764/17 Проведення слідчого експерименту щодо свідка за участю особи, якій в подальшому було повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення

https://reyestr.court.gov.ua/Review/92021105

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, слідчим за участю свідка 1 у присутності понятих та ОСОБА_1 було проведено слідчий експеримент, за результатами якого складено відповідний протокол від 19.01.2017, який був підписаний всіма учасниками без будь-яких зауважень.

Згідно з вказаним протоколом слідчий експеримент проводився за участю свідка 1 й метою вказаної слідчої дії була перевірка можливості свідка роздивитись обличчя водія, який керував автомобілем та вчинив наїзд на пішохода. З вироку суду першої інстанції вбачається, що серед іншого свідку 1 було запропоновано впізнати водія ОСОБА_1 в момент коли він опустив вікно автомобіля та, повернувши голову в напрямку свідка 1, подивився на потерпілу. Після відтворення цього свідок 1 впізнала в ОСОБА_1 водія, який був за кермом автомобіля в день ДТП та який з місця пригоди зник. При цьому вказаний слідчий експеримент проводився за участю ОСОБА_1, від якого зауважень з приводу проведення та результатів слідчого експерименту не надійшло. У ході проведення слідчого експерименту свідок 1 підтвердила свої показання в частині можливості побачити з указаного нею місця та за вказаних нею обставин обличчя водія, який був за кермом автомобіля в момент ДТП та втік з місця пригоди. А тому присутність ОСОБА_1 під час слідчого експерименту зі свідком 1 з огляду на мету та порядок проведення вказаної слідчої дії в цілому не впливає на допустимість отриманих результатів як доказів. Водночас з матеріалів провадження не вбачається жодних даних про проведення слідчого експерименту із самим ОСОБА_1 та надання стороною обвинувачення до суду відповідних доказів.

13.11.2019 ККС ВС

№ 753/20472/15-к Показання свідка на слідчому експерименті, який став підозрюваним. Порушення права на захист - права мовчання, не свідчити проти себе

https://reyestr.court.gov.ua/Review/85712238

Також обґрунтованим є рішення апеляційного суду про визнання недопустимим доказом протоколу проведення слідчого експерименту від 30 липня 2015 року за участю ОСОБА_6 , який був попереджений про кримінальну відповідальність за відмову від дачі показань та за дачу завідомо неправдивих показань як свідок і давав показання як свідок, з огляду на приписи п. 1 ч. 3 ст. 87 КПК України, якими передбачено, що недопустимим є доказ, отриманий з показань свідка, який надалі був визнаний підозрюваним чи обвинуваченим у цьому кримінальному провадженні (т. 1, а. п. 117-119).

Отже, дослідивши всебічно, повно та неупереджено всі обставини кримінального провадження, оцінивши кожний доказ за критеріями, визначеними ч. 1 ст. 94 КПК України, суд першої інстанції з дотриманням встановлених у ст. ст. 7, 17, 22, 26 цього Кодексу засад презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, змагальності й диспозитивності кримінального провадження обґрунтовано визнав ОСОБА_6 невинуватим у пред`явленому обвинуваченні та виправдав його за ч. 2 ст. 286 КК України у зв`язку із відсутністю в його діянні складу кримінального правопорушення.

10.09.2019 ККС ВС

№ 295/13008/15-к Використання показань свідка, який у подальшому набув статусу обвинуваченого чи підозрюваного, є порушенням права «на мовчання», не свідчити проти себе - недопустимість 10.09.19

https://reyestr.court.gov.ua/Review/84481760

Так, за правилами п. 1 ч. 3 ст. 87 КПК, недопустимими є докази, що були отримані з показань свідка, який надалі був визнаний підозрюваним чи обвинуваченим у цьому кримінальному провадженні.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, 14 січня 2015 року було проведено слідчий експеримент за участю ОСОБА_5 в процесуальному статусі свідка, який в подальшому у провадженні набув статусу підозрюваного та обвинуваченого. Вказана слідча дія була проведена без участі захисника. При цьому слідчим не було роз`яснено ОСОБА_5 його права, у тому числі право не свідчити проти себе і відмовитися давати показання, які можуть надалі стати підставою для його підозри чи обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення. Надані ним як свідком під час цього слідчого експерименту пояснення були покладені районним судом у вироку в обґрунтування його винуватості.

Зважаючи на ці порушення та вказані вимоги кримінального процесуального закону апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про визнання протоколу слідчого експерименту за участю ОСОБА_5 в процесуальному статусі свідка та, відповідно, висновку експерта № 3/69 від 20 лютого 2015 року недопустимими доказами у справі, так як вони здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.

Посилання прокурора та потерпілого у доводах своїх касаційних скарг на постанову Верховного Суду України від 9 червня 2016 року (справа №5-360кс15) є безпідставними, оскільки наведені у ній висновки ґрунтуються на обставинах справи, які є відмінними від тих, що існують у цьому кримінальному провадженні.

Зокрема, на відміну від цього провадження, у справі в якій постановлено згадане рішення Верховного Суду України слідчий експеримент з особою в процесуальному статусі свідка було проведено за участю захисника; останній було роз`яснено її право не свідчити проти себе і відмовитися давати показання, що можуть стати підставою для її підозри чи обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення; надані цією особою під час слідчого експерименту дані не були покладені судом в обґрунтування її винуватості в обвинувальному вироку.

З урахуванням усіх обставин справи, у тому числі й тих, про які йдеться у касаційних скаргах, суд апеляційної інстанції, розглядаючи справу в межах своїх повноважень, дійшов обґрунтованого висновку про те, що органом досудового розслідування не доведено винуватість ОСОБА_5 як у порушенні вимог пп. «б» п. 2.3. та пунктів 8.7.3., 8.10. ПДР, у випадку чого небезпека для його руху не створювалася взагалі, так і в порушенні вимог п. 12.3. цих Правил, у разі наявності небезпеки для його руху у випадку виходу пішохода ОСОБА_10 на проїзну частину, та скасував вирок місцевого суду і закрив кримінальне провадження на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК через те, що не встановлені достатні докази для доведення винуватості особи в суді і вичерпані можливості їх отримати.

З огляду на це, доводи потерпілого та прокурора у касаційних скаргах про неправильне застосування судом апеляційної інстанції закону України про кримінальну відповідальність не можна визнати прийнятними.

16.07.2019 ККС ВС

№ 1004/1464/12 Використання показань свідка, який у подальшому набув статусу обвинуваченого чи підозрюваного, є порушенням права «на мовчання», не свідчити проти себе - недопустимість

https://reyestr.court.gov.ua/Review/83272510

За змістом кримінально-процесуального закону, коли на час отримання показань від свідка уже існували дані, що його буде визнано підозрюваним чи обвинуваченим, але, всупереч наявності у такої особи права на мовчання та свободи від самовикриття, слідчий чи прокурор допитує в якості свідка цю особу, то вказані показання мають бути перевірені судом на допустимість та належність.

Зокрема, як убачається зі змісту рішення у справі «Луценко проти України», ЄСПЛ встановив, що достовірність доказів виявляється підірваною, якщо їх здобуто з порушенням права «на мовчання» та привілею проти самообвинувачення. Так, ЄСПЛ зазначив, що особа давала свої зізнавальні показання під час допиту її як свідка, який на відміну від підозрюваного або обвинуваченого, котрі згідно з чинним законодавством користувалися правом «на мовчання», була зобов’язана повідомити всю відому йому інформацію, інакше вона би несла кримінальну відповідальність. Більше того, на відміну від підозрюваного або обвинуваченого свідок не мав передбаченого законом права проконсультуватися з адвокатом перед першим допитом. Також у справі «Собко проти України» ЄСПЛ акцентував увагу на тому, що «із заявником defacto поводились як із підозрюваним», а сам факт доправлення його до відділу міліції та допиту його у якості свідка свідчив про його вразливість. Крім того, ЄСПЛ констатував порушення ст. 6 Конвенції при винесенні рішень національними судами, які брали до уваги первинні визнавальні покази заявника у якості свідка та використали ці показання для його засудження.

З системного аналізу кримінально-процесуального закону та практики ЄСПЛ випливає, що використання у якості доказів показань свідка, який у подальшому набув статусу обвинуваченого чи підозрюваного, є порушенням права «на мовчання», а також порушенням права не свідчити проти себе, внаслідок чого такі докази мають бути визнані судом недопустимими.

Зважаючи на наведене, касаційний суд дійшов висновку, що суд апеляційної інстанції належним чином не перевірив доводи про недопустимість доказів, отриманих з показань свідка, який у подальшому набув статусу обвинуваченого.

30.05.2019 ККС ВС

№ 164/1457/16-к Використання показань свідка, який у подальшому набув статусу обвинуваченого чи підозрюваного, є порушенням права «на мовчання», не свідчити проти себе - недопустимість 30.05.19

https://reyestr.court.gov.ua/Review/82261840

Категорія «показання» ст. 95 КПК

Структурування за суб'єктами надання показань (свідок, підозрюваний, обвинувачений)

1. Показання свідків (свідки захисту, поліцейський, померлий свідок, дитина)

1.1. Показання свідка захисту

1.2. Показання свідка в суді та ознаки неправдивих показань

1.3. Показання свідка, який помер

1.4. Показання свідка, який проводив НСРД

1.5. Показання дитини

1.6. Показання працівника поліції

2. Показання підозрюваного, обвинуваченого

2.1. Показання свідка, який став підозрюваним