У січні 2024 року Позивачка звернулася до суду з позовом до російської федерації (далі - рф) про відшкодування моральної шкоди, завданої порушенням прав внаслідок військової агресії та окупацією рф частини території України.
За вироком Київського районного суду міста Харкова від 01 квітня 2024 року обвинуваченого визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України, та виправдано у зв’язку з недоведеністю вчинення ним цього кримінального правопорушення.
Харківський апеляційний суд ухвалою від 03 жовтня 2024 року залишив вирок місцевого суду без змін.
Фабула обвинувачення:
Неоднорідність законодавчого регулювання строків, змінених у період карантину, та наявність різних підходів до тлумачення відповідних норм самі по собі не свідчать про необхідність відступу від раніше сформованого висновку Верховного Суду щодо застосування ч. 6 ст. 232 ГК України у взаємозв’язку з п. 7 розд. IX «Прикінцеві положення» ГК України щодо можливості нарахування штрафних санкцій понад шестимісячний строк у період дії карантину.
Такого висновку дійшла ОП КГС ВС.
У спорах щодо оскарження податкових повідомлень-рішень сам по собі факт їх направлення контролюючим органом за податковою адресою платника не є достатньою підставою для висновку про пропуск строку звернення до суду. Для вирішення цього питання суд повинен встановити, коли особа фактично дізналася або об’єктивно могла дізнатися про прийняття такого рішення.
Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду.
Держава відповідальна за дії службових осіб своїх органів. Цивільний позов потерпілого від злочину, вчиненого службовою особою, до держави може бути розглянутий у кримінальному провадженні стосовно такої службової особи.
Верховний Суд перекваліфікував дії водія із ч. 2 ст. 286-1 на ч. 2 ст. 286 КК.
17 грудня 2025 року у справі № 342/848/23 Верховний Суд залишив без задоволення касаційну скаргу прокурора, а ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду від 10 липня 2025 року без змін.
Городенківський районний суд Івано-Франківської області визнав особу винуватою за ч. 1 ст. 263 КК України та призначив їй покарання у виді 3 років позбавлення волі. Водночас на підставі ст. 75 КК України особу було звільнено від відбування покарання з іспитовим строком 1 рік.
16 жовтня 2025 року Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду в рамках справи № 917/1173/22 (ЄДРСРУ № 133719376) досліджував питання щодо наслідків незалучення всіх належних відповідачів у спорі про визнання недійсним правочину.
КЦС ВС дійшов висновку, що заява в порядку окремого провадження про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини з метою оформлення відстрочки від мобілізації підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки матеріали справи не містять доказів відмови ТЦК у наданні відстрочки, а відтак публічно-правовий спір між заявником і ТЦК відсутній.
30 квітня 2026 року у справі № 153/732/25 Верховний Суд виправдав особу у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого 1 ст. 249 КК КК України.
