Верховний суд: договір про прощення (анулювання) залишку заборгованості по кредитному договору є нікчемним, якщо він укладений з банком за рік до введення тимчасової адміністрації
31 жовтня 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 363/4065/21, провадження № 61-5521св23 (ЄДРСРУ № 122717322) досліджував питання щодо прощення (анулювання) залишку заборгованості по договору збанкрутілим банком.
Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
Частиною першою статті 598 ЦК України передбачено, що зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Процедура щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку передбачена Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі - Закон).
Так, у частині другій статі 38 Закону встановлено, що протягом дії тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов`язана забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.
Пунктом 1 частини третьої статті 38 Закону встановлено, що правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, якщо банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов`язання без встановлення обов`язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог.
Відповідно до частини другої статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Згідно з частиною першою статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.
Нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення (частина перша статті 236 ЦК).
Отже, враховуючи наведені вище норми права, умова додаткового договору є нікчемною в силу закону та відповідно ні у банку, ні в його правонаступника не виник обов`язок її виконувати.
Подібний висновок зроблений Верховним Судом у постанові від 21 червня 2024 року у справі №766/19587/20, провадження № 61-14437св23 (ЄДРСРУ № 119940837).
Окремо слід враховувати, що законодавець під додатковим благом розуміє тільки основну суму боргу (кредиту) платника податку, прощеного (анульованого) кредитором за його самостійним рішенням, і не включає в цю суму боргу (кредиту) проценти, нараховані за користування кредитом, комісії та/або штрафні санкції (пеню), прощені (анульовані) кредитором.
ВИСНОВОК:
Верховний суд наголошує, договір про прощення (анулювання) залишку заборгованості по кредитному договору є нікчемним в силу закону, якщо він укладений протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку.
