Донати на ЗСУ, відшкодування шкоди та щире каяття. Що допомогло водієві уникнути в’язниці?
Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області вироком від 19 листопада 2025 року, залишеним без зміни ухвалою Хмельницького апеляційного суду від 28 січня 2026 року, засудив особу за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286-1 КК із застосуванням ст. 69 цього Кодексу до покарання у виді штрафу в розмірі десяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (далі - НМДГ), що становить 170 000 грн, з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 5 років.
За вироком суду особу визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення за таких обставин.
17 травня 2025 року приблизно о 23 год обвинувачений в порушення вимог п. 2.9 «а» Правил дорожнього руху (далі - ПДР), перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, керував автомобілем «Suzuki Grand Vitara» , на автодорозі 0-231702 автошляху М-30 сполученням «Стрий-Ізварине» в напрямку с. Розсоша Хмельницького району Хмельницької області.
Під час руху на заокругленій проїзній частині вказаної автодороги обвинувачений порушив п. 12.1 ПДР, проявив крайню неуважність до дорожньої обстановки, не обрав безпечної швидкості руху, втратив контроль над управлінням та здійснив виїзд транспортного засобу на праве ґрунтове узбіччя, в результаті чого продовжив неконтрольований рух полем та допустив перекидання автомобіля на дах.
У результаті дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП) пасажири його автомобіля отримали тяжкі тілесні ушкодження та тілесні ушкодження середнього ступеня тяжкості.
Допущені обвинуваченим порушення вимог пунктів 2.9 «а», 12.1 ПДР знаходяться в прямому причинно-наслідковому зв`язку з виникненням ДТП та її наслідками.
В касаційних скаргах прокурор покликається, зокрема, на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, що потягло за собоюневідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення, а саме на безпідставне застосування положення ст. 69 КК та м`якість призначеного засудженому покарання, сторона захисту - на суворість призначеного засудженому додаткового покарання.
Колегія суддів не погоджується з цими доводами касаційних скарг прокурора та сторони захисту з огляду на таке.
За змістом ч. 1 ст. 69 КК за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення.
Підставами призначення більш м`якого покарання, ніж передбачено законом, визначено дві групи обставин, які характеризують як вчинений злочин, так і особу винного, що мають враховуватися в їх сукупності, а саме: наявність декількох (не менше двох) обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину. Тобто, принаймні одна зі встановлених обставин має істотно знижувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення. В поєднанні з обставинами (обставиною), яка пом`якшує покарання, та з урахуванням даних про особу, які відповідним чином характеризують винуватого, зазначені чинники у своїй сукупності утворюють підставу для застосування ст. 69 КК. Призначення більш м`якого покарання, ніж зазначене в санкції кримінально-правової норми, можливе лише в тому випадку, коли встановлені у справі обставини в своїй сукупності настільки істотно знижують ступінь суспільної небезпечності вчиненого злочину, що призначення винному навіть мінімального покарання в межах санкції було би явно несправедливим.
Кримінально-правові норми, що визначають загальні засади та правила призначення покарання, наділяють суд правом вибору однієї з форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особи винного, обставин, що впливають на покарання.
Водночас дискреційні повноваження суду щодо призначення покарання або прийняття рішення про звільнення від його відбування мають межі, визначені статтями 413, 414, 438 КПК, які передбачають повноваження суду касаційної інстанції скасувати або змінити судове рішення у зв`язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, зокрема, коли покарання за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість, а також у разі неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, зокрема, положень ст. 69 КК.
Санкцією ч. 2 ст. 286-1 КК передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від 3 до 8 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк від 5 до 8 років.
Суд першої інстанції, обґрунтовуючи свій висновок щодо виду й міри покарання засудженому , урахував:
- характер, спосіб, ступінь суспільної небезпеки та тяжкість вчиненого ним кримінального правопорушення;
- наявність обставин, які пом`якшують покарання - повного визнання обвинуваченим своєї вини, щирого каяття, активного сприяння розкриттю кримінального правопорушення, усунення заподіяної шкоди, надання допомоги потерпілим безпосередньо після вчинення кримінального правопорушення, примирення з потерпілими,та відсутність обставин, що його обтяжують;
- позицію потерпілих та висновок органу пробації про можливість виправлення обвинуваченого без ізоляції від суспільства;
- дані про особу обвинуваченого: раніше не судимий, до відповідальності за порушення ПДР не притягувався, характеризується виключно позитивно, має ІІІ групу інвалідності та незадовільний стан здоров`я, працює, є фізичною особою-підприємцем, має міцні соціальні зв`язки, допомагає батькові-ветерану війни, відшкодував витрати, які понесла держава на лікування потерпілих, та процесуальні витрати у справі на залучення експертів для проведення судових експертиз, з початку повномасштабного вторгнення рф є активним «донатором» та перерахував значні кошти на підтримку Збройних Сил України (як до вчинення кримінального правопорушення, так і після).
При цьому суд, взявши до уваги вищезазначене, зокрема, наявність декількох обставин, які пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого, дійшов висновку про можливість призначити обвинуваченому основного покарання із застосуванням положення ст. 69 КК та перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції ч. 2 ст. 286-1 КК, а саме - у виді штрафу в розмірі десяти тисяч НМДГ, що складає 170 000 грн.
Водночас місцевий суд, зваживши на те, що обвинувачений допустив грубе порушення правил безпеки руху, дійшов висновку про необхідність призначити обвинуваченому додаткове покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами строком на 5 років.
Прокурор та сторона захисту на вирок суду першої інстанції подали апеляційні скарги.
Під час апеляційного перегляду суд апеляційної інстанції, у відповідності до вимог статей 370, 404, 405, 407, 412-414, 419 КПК, належним чином перевірив доводи зазначених апеляційних скарг, які фактично за своїм змістом є аналогічні до доводів їхніх касаційних скарг, дав на них вичерпні відповіді, зазначивши в ухвалі достатні підстави, через які визнав їх необґрунтованими.
Суд апеляційної інстанції за результатом апеляційного розгляду дійшов висновків про те, що:
- суд першої інстанції, врахувавши ступінь тяжкості вчиненого обвинуваченим кримінального правопорушення, обставини, які пом`якшують покарання, дані, що характеризують його особу, а також думку потерпілих, мав обґрунтовані підстави для застосування положень ст. 69 КК при призначенні обвинуваченому основного покарання;
- активні дії обвинуваченого, пов`язані з відшкодуванням шкоди потерпілим, усунення наслідків ДТП, що сталася з вини засудженого, сплата судових витрат, пов`язаних з кримінальним провадженням, поведінка обвинуваченого після ДТП, відомості, які позитивно характеризують його особу як соціально корисну для суспільства, безумовно свідчать про щире каяття обвинуваченого;
- зроблені обвинуваченим висновки за наслідками вчиненого кримінального правопорушення свідчать про те, що наведені обставини істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та дають підстави для призначення обвинуваченому із застосуванням положень ст. 69 КК більш м`якого виду покарання, не передбаченого санкцією ч. 2 ст. 286-1 КК, у виді штрафу;
- розмір штрафу, визначений судом обвинуваченому у виді основного покарання, є необхідним, доцільним та достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень, відповідає принципу індивідуалізації покарання та його меті, визначеної в ст. 50 КК;
- додаткове покарання у виді позбавлення засудженого права керування транспортним засобом на 5 років призначено місцевим судом у межах санкції ч. 2 ст. 286-1 КК з урахуванням характеру та обставин вчиненого кримінального правопорушення, його підвищеної суспільної небезпечності, а також наслідків, що настали в результаті ДТП;
- стан здоров`я обвинуваченого, необхідність його тривалого лікування, обмеження здатності до пересування, догляду за батьком та здійснення підприємницької діяльності не можуть бути підставою для скорочення строку додаткового покарання, оскільки такі обставини не усувають небезпеку керування транспортним засобом особою, яка допустила грубе порушення правил дорожнього руху, та нівелюють превентивну мету призначеного покарання.
Колегія суддів касаційного суду вважає рішення судів першої та апеляційної інстанцій достатньо аргументованими, а призначене обвинуваченому покарання за ч. 2 ст. 286-1 КК із застосуванням ст. 69 КК - справедливим, необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження вчинення нових злочинів як ним, так і іншими особами.
Переконливих доводів, які би ставили під сумнів законність рішень судів першої та апеляційної інстанцій, умотивованість їхніх висновків з питання правильності призначеного особі як основного, так і додаткового покарання, справедливості обраного йому заходу примусу прокурор, захисник та засуджений в касаційних скаргах не зазначили.
Відтак, касаційну скаргу прокурора та спільну касаційну скаргу захисника і засудженого залишити без задоволення, а вирок Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 19 листопада 2025 року та ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 28 січня 2026 року - без зміни.
Постанова ККС ВС у справі №686/18522/25 від 22 вересня 2026 року.
