ВПВС у постанові від 02.11.2023 у справі № 640/22970/19 https://reyestr.court.gov.ua/Review/115598837 звернула увагу на те, що суди належним чином не перевірили доводів позивача про його перебування на стаціонарному лікуванні і не з`ясували, чи було дотримано при цьому порядку проходження такого лікування, не перевірили наслідків такого лікування та рішення командування у зв`язку із цим.
Зокрема, згідно зі ст. 254 Статуту внутрішньої служби ЗСУ, затвердженим ЗУ № 548-XIV, дія якого поширюється на Державну прикордонну службу України, Службу безпеки України, Національну гвардію України та на інші військові формування, створені відповідно до законів України, військовослужбовці зобов`язані негайно повідомити про захворювання безпосередньому начальникові, який зобов`язаний направити хворого до медичного пункту частини.
Лише за висновком лікаря можуть залишатися для лікування на квартирах (удома) (ст. 256 Статуту).
Висновок про часткове або повне звільнення від виконання службових обов`язків дається лікарем, а у військових частинах, де лікар за штатом не передбачений, - фельдшером не більше ніж на шість діб.
Про таке звільнення оголошується в наказі по військовій частині (ст. 257 Статуту).
На стаціонарне лікування поза розташуванням військової частини направляються за висновком лікаря військової частини, а для подання невідкладної допомоги за відсутності лікаря - черговим фельдшером (санітарним інструктором) медичного пункту з одночасним доповіданням про це начальникові медичної служби і черговому військової частини.
Військовослужбовці, які захворіли в період відпустки або у відрядженні, на стаціонарне лікування направляються військовими комендантами або військовими комісарами (ст. 261 Статуту).
