Україна історично вважається житницею Європи, і сьогодні, попри всі виклики, її агропромисловий комплекс (АПК) залишається одним із найпотужніших у світі.
Завдяки своїм унікальним природно-кліматичним умовам, родючим чорноземам, високій експертизі в сільському господарстві та стратегічному розташуванню, український агросектор привертає зростаючу увагу міжнародних партнерів — особливо з країн Близького Сходу.
Український АПК – точка стратегічної уваги світу
За даними Мінагрополітики України, сільське господарство формує понад 10% ВВП країни та забезпечує понад 40% валютних надходжень. Україна традиційно входить до п’ятірки світових експортерів зернових (пшениця, кукурудза, ячмінь), а також є лідером у виробництві соняшникової олії — понад 50% світового експорту.
У світлі глобальних криз (зміна клімату, порушення логістичних ланцюгів, війна в Україні) — аграрний потенціал України набуває ще більшої ваги. Гарантований доступ до якісних продуктів харчування стає питанням національної безпеки для багатьох країн, зокрема держав Перської затоки.
Чому Україна цікава для Близького Сходу?
Країни Близького Сходу — зокрема Об’єднані Арабські Емірати та Королівство Саудівська Аравія — реалізують амбітні національні програми продовольчої безпеки (наприклад, UAE Food Security Strategy 2051 та Saudi Vision 2030). В умовах обмежених можливостей для власного вирощування продовольства, ці країни диверсифікують джерела імпорту та шукають можливості для вертикальної інтеграції — від полів до полиць.
Україна в цьому контексті виступає не лише як постачальник, а як потенційна база для стратегічних агропроєктів. Вже сьогодні Саудівська Аравія є найбільшим агроінвестором в Україні — через державну компанію SALIC (Saudi Agricultural and Livestock Investment Company), яка володіє Continental Farmers Group, що обробляє понад 195 тисяч гектарів землі на заході України.
Continental Farmers Group демонструє приклад довгострокової, відповідальної та ефективної бізнес-стратегії в українських реаліях. Завдяки професійному менеджменту, прозорій структурі управління та чіткій орієнтації на сталий розвиток, компанія не лише підтримує виробництво та експорт, але й створює тисячі робочих місць у регіонах, де це особливо критично. Це приклад того, як іноземні інвестиції можуть мати мультиплікативний ефект — посилюючи локальну економіку, соціальну стабільність та професійний розвиток громад.
Водночас важливо, щоб держава Україна створювала сприятливі умови для діяльності таких компаній: стабільне регуляторне середовище, захист інвесторів, підтримка логістики та безпеки операцій. Іноземний капітал зацікавлений у передбачуваності, прозорості та партнерстві — і чим краще будуть створені такі умови, тим більше проєктів зможуть бути реалізовані в агросекторі.
Що потрібно для активізації інвестицій? Прозорість, гарантії та довіра
Агропромисловий комплекс України має об’єктивну інвестиційну привабливість: високий рівень природних ресурсів, сформовану інфраструктуру, професійний людський капітал і доступ до глобальних ринків. Проте, для перетворення цього потенціалу у довгострокові стратегічні інвестиції, необхідні системні зміни в інституційному середовищі.
- Прозорість як основа інвестиційної довіри
Іноземні інвестори, особливо з Близького Сходу, розглядають агросектор не як спекулятивний актив, а як інфраструктурний — такий, що потребує глибокого залучення та довгострокового планування. У цьому контексті прозорість — критично важливий чинник:
- Прозорість у доступі до землі та праві оренди, реєстрах і кадастрах;
- Відкритість процедур ліцензування, сертифікації, експорту;
- Зрозумілість фіскальної політики, включаючи митне та податкове регулювання;
- Відсутність корупційних практик на місцевому рівні.
Запровадження сучасних цифрових платформ, єдиних вікон для інвестора, автоматизованих реєстрів — це не просто технічне оновлення, а інструменти відновлення довіри та сигнал для глобального капіталу.
- Юридичні гарантії та захист прав інвестора
Україна має вжити чітких кроків щодо посилення юридичних гарантій ведення бізнесу, які стануть основою привабливості для стратегічних партнерів з ОАЕ, КСА та інших країн регіону. Йдеться, зокрема, про:
- Надійний захист прав власності, включно з аграрною інфраструктурою, корпоративними правами та об’єктами на землі;
- Арбітражні механізми, які дозволяють вирішувати спори неупереджено, бажано з можливістю міжнародного комерційного арбітражу;
- Захист від непрогнозованих регуляторних змін, які можуть поставити під ризик інвестиції на етапі реалізації або експлуатації;
- Діяльність незалежних судових інституцій, до яких інвестор має доступ на чесних умовах.
Україна вже має рамкові інструменти — наприклад, закон “Про державну підтримку інвестиційних проєктів із значними інвестиціями” (інвестняня), договори про захист інвестицій із низкою країн, проте важливо, щоб ці механізми були реально дієвими, а не декларативними.
- Інституційна стабільність як критерій надійності
Жодна міжнародна компанія не буде реалізовувати стратегічні агропроєкти в країні, де регуляторні рамки змінюються без прогнозу, інвестиційні зобов’язання не виконуються, а місцеві рішення суперечать державним стратегіям. Тому критично важливо вибудовувати інституційну стабільність на основі:
- Публічно ухваленої національної аграрної стратегії, з урахуванням інтересів зовнішніх партнерів;
- Системного діалогу між державою та бізнесом, включаючи міжнародних інвесторів;
- Професійної дипломатії, яка сприяє підписанню міжурядових угод про інвестзахист, уникнення подвійного оподаткування, харчову сертифікацію тощо.
Інвестиції з боку країн Близького Сходу — це не лише джерело капіталу, а й індикатор довіри до української державності. Тому прозорість, юридичний захист та інституційна передбачуваність — це не просто побажання інвесторів, а необхідна умова перетворення українського агросектору на глобального гравця.
- Потенціал стратегічного партнерства: Україна та Близький Схід
Співпраця між Україною та країнами Близького Сходу в аграрному секторі виходить далеко за рамки традиційного експорту зернових. Це стратегічне партнерство, яке може перетворитися на системну модель сталого виробництва, продовольчої безпеки та технологічного обміну.
Чому саме зараз?
- Близький Схід критично залежить від імпорту продовольства. Наприклад, Саудівська Аравія імпортує понад 80% усіх споживаних харчових продуктів, ОАЕ — близько 85%. Через демографічний ріст, нестачу води, кліматичні обмеження та стратегічні ризики постачання, держави регіону шукають надійні джерела агропродукції з можливістю часткового контролю або інтеграції в ланцюг створення вартості.
- Україна — один із небагатьох світових виробників, здатних системно задовольняти потреби регіону. Її аграрна екосистема має масштаб, географічну близькість (Чорне море → Суецький канал → Близький Схід), та можливість налагодити як сезонні, так і довгострокові постачання в межах угод на роки вперед.
- Глобальні ризики — війна в Україні, геополітичні зміни, кліматичні загрози — змушують інвесторів дивитись на агросектор не лише як на бізнес, а як на стратегічну інфраструктуру майбутнього.
Формати стратегічного партнерства
- Створення спільних агрохабів на території України — з контролем частини логістики, зберігання та сертифікації, зокрема халяльної продукції.
- Прямі інвестиції в агропідприємства з доступом до землі, технологій та виробничих потужностей. Формат таких інвестицій уже реалізований у кейсі Continental Farmers Group.
- Інвестиції в інфраструктуру — термінали, зерносховища, перевалочні пункти, залізничну логістику.
- Розвиток переробки в Україні, щоб експортувати готову продукцію з вищою доданою вартістю — борошно, корми, олії, мʼясо та інші продукти.
- Агроінновації та агротех — країни Затоки активно інвестують у технології штучного інтелекту, водозбереження, роботизацію в агросекторі. Українські наукові та R&D центри можуть стати вигідною платформою для спільної розробки технологій.
Україна та країни Близького Сходу можуть створити нову модель стратегічного продовольчого партнерства, де аграрний потенціал України поєднується з фінансовими можливостями, потребами та баченням майбутнього з боку ОАЕ та КСА.
Це не лише можливість для двостороннього зростання, а й елемент глобальної стабільності — у сфері продовольства, логістики та економічної безпеки. І саме зараз — ідеальний момент, щоб це партнерство перевести у фазу активних проєктів.
Агросектор — економічний хребет України та новий вектор глобального впливу
В умовах повномасштабної війни український агросектор став не лише сектором економіки — він став символом стійкості, адаптивності та стратегічної спроможності нації. Навіть під обстрілами, при зруйнованій логістиці та заблокованих експортних шляхах, Україна продовжувала постачати зерно до країн Африки, Азії та Близького Сходу, виконуючи свою глобальну продовольчу роль.
Це не лише про економіку — це про відповідальність і глобальне лідерство у сфері продовольчої безпеки.
АПК — це основа економічного перезапуску країни
- Український агросектор формує більше 40% валютної виручки країни.
- У 2023–2024 роках понад 75% експорту до країн MENA-регіону припадало на продукти АПК.
- Понад 3,5 млн людей в Україні безпосередньо або опосередковано залучені до сільського господарства, харчової промисловості, логістики, агросервісу.
- Кожна успішна агроінвестиція — це нові робочі місця в регіонах, податки до місцевих бюджетів, підтримка громад і внутрішня стабільність.
Агросектор — точка входу для геоекономічного партнерства
У світі, де продовольство стає новою «нафтою», Україна має шанс стати ключовим гравцем на перетині глобальних інтересів. Для країн Близького Сходу аграрна співпраця з Україною — це не просто імпорт, а інвестиція в національну безпеку, соціальну стабільність і стратегічну автономію.
А для України — це шанс масштабувати агросистему, модернізувати інфраструктуру, інтегруватися в глобальні ланцюги вартості та відкрити нові ринки.
Україна має все, щоб перетворити агроекономіку на нову модель зростання:
- Землю світового класу (чорноземи займають понад 25% запасів планети);
- Інженерів, агрономів, підприємців, які працюють в екстремальних умовах з найвищим рівнем ефективності;
- Доступ до глобальних ринків через Чорне море, Дунай, залізничні коридори до Європи;
- Партнерів, готових вкладати в розвиток — від Саудівської Аравії до ОАЕ, від ЄС до США.
Це більше, ніж сектор. Це — стратегія нації.
Агропромисловий комплекс — це не просто джерело економічного зростання. Це фундамент післявоєнної відбудови, платформа для міжнародного партнерства, та ресурс для формування нової геоекономіки України, у якій Близький Схід — не просто ринок, а справжній стратегічний союзник.
Якщо Україна правильно реалізує свій потенціал — вона не тільки відновиться. Вона стане одним з головних архітекторів глобальної продовольчої безпеки у XXI столітті.
Висновок
Український агросектор — це не просто економічна галузь. Це стратегічна платформа для міжнародного партнерства, яка може змінити баланс продовольчої безпеки у світі. Водночас країни Близького Сходу — це природні партнери, для яких продовольча стабільність є національним пріоритетом.
Час конвертувати аграрний потенціал у реальні інвестиції. І найкращий шлях до цього — створення зрозумілих, прозорих, безпечних умов для міжнародних гравців. Україна готова до цього діалогу. І світ — готовий почути.
