Верховний Суд залишив у силі рішення, яким зобов’язано лікарню відшкодувати матері більше 2 мІльйонів гривень за смерть її дитини через лікарську помилку.
04 червня 2018 року 4-річного хлопчика доставили до дитячої інфекційної лікарні з тяжким станом. Лікар, яка чергувала, замість менінгіту поставила неправильний діагноз – «гастроентеральна ферментопатія». Відповідно, і лікування призначила хибне. Коли хлопчику стало гірше, інший лікар теж не змінив діагноз і не зробив необхідних аналізів. Дитині не надали потрібного лікування проти менінгіту. Наступної ночі стан різко погіршився, і Артем помер у реанімації.
Експертизи підтвердили, що помилки медиків та несвоєчасне лікування безпосередньо призвели до смерті дитини.
Поліція відкрила кримінальне провадження за ч.2 ст.140 КК України, лікарям пред’явили обвинувачення і направили кримінальне провадження до суду. Лікарям загрожувало позбавленням волі на строк до трьох років.
06 листопада 2023 року ухвалою Тернопільського міськрайонного суду кримінальне провадження про обвинувачення лікарів у вчинені ними злочину, передбаченого ч.2 ст. 140 КК України закрито із звільненням лікарів від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності на підставі статті 49 КК України.
25 вересня 2024 року мати хлопчика звернулася до Тернопільського міськрайонного суду з позовом до комунального некомерційного підприємства «Тернопільська комунальна міська лікарня № 2» про стягнення з лікарні моральної та матеріальної шкоди.
28 липня 2025 року Тернопільський міськрайонний суд повністю задовольнив цивільний позов матері хлопчика - справа №607/20829/24.
08 січня 2026 року колегія суддів Тернопільського апеляційного суду відхилила апеляційні скарги лікарні та лікаря.
03 серпня 2026 року Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду виніс постанову, якою рішення місцевих судів залишив без змін.
Верховний Суд виснував, що з огляду на те, що настала смерть малолітньої дитини (члена сім`ї позивача) внаслідок недбалого ставлення лікарів до своїх професійних обов`язків, оцінивши тяжкі наслідки такої втрати для позивача як матері, що негативно позначилися на її моральному стані, тяжкість вимушених змін у її життєвих стосунках, обсяг фізичних та душевних страждань, їх тривалість, неможливість поновити попереднє становище внаслідок смерті дитини, Верховний Суд зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій, керуючись вимогами розумності, виваженості та справедливості, правильно визнали розумною і допустимою суму відшкодування моральної шкоди, яка була заявлена позивачем, у розмірі 2 000 000 грн.
Верховний Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо визначеного розміру грошової компенсації завданої позивачу моральної шкоди, вважає їх мотивованими та обґрунтованими. Факт смерті сина є безумовним свідченням спричинення позивачу глибоких моральних страждань.
Протиправність лікарів які перебувають у трудових відносинах із закладом охорони здоров`я та виконували свої посадові обов`язки, підтверджено матеріалами кримінального провадження.
Верховний Суд звертав увагу на специфіку тягаря доказування у справах щодо надання медичних послуг. Від пацієнтів не можна очікувати та вимагати точного володіння медичними знаннями. Вони, як правило, не мають точного розуміння процесів лікування та необхідної кваліфікації для аналізу і надання обставин справи, що становлять предмет спору. З метою належної участі в цивільному процесі сторона не повинна мати професійні медичні знання. У зв`язку з цим сторона процесу, яка є пацієнтом, має право обмежитися доповіддю, що дасть змогу припустити про порушення зі сторони обслуговуючого персоналу в силу наслідків, що настали для пацієнта. Тому, з урахуванням принципу розумності, пацієнту, який звернувся до суду за захистом порушених прав, що полягають у завданні шкоди здоров`ю, слід тільки вказати на порушення, а далі тягар доказування покладається на медичну установу чи на лікаря. При цьому вказане не призводить до порушення принципу диспозитивності судового процесу, а навпаки слугує для забезпечення процесуальної рівності сторін (див. постанову Верховного Суду від 30 листопада 2022 року у справі № 344/3764/21 (провадження № 61-2466св22).
Закриття кримінального провадження у зв`язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності за закінченням строку давності є нереабілітуючою підставою, а тому така особа не звільняється від обов`язку відшкодувати заподіяну її діями шкоду. Викладене узгоджується із правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 15 жовтня 2025 року у справі № 202/5220/22.
Отже, апеляційний суд правильно зазначав, що звільнення лікарів від кримінальної відповідальності та закриття кримінального провадження у зв`язку із закінченням строків давності є нереабілітуючою підставою, яка не містить висновку про відсутність події кримінального правопорушення чи непричетність особи до його вчинення, а лише виключає можливість притягнення до кримінальної відповідальності з огляду на сплив встановленого законом строку. Тому сам по собі такий спосіб завершення кримінального провадження не спростовує установлених у цивільній справі обставин щодо порушення медичними працівниками професійних стандартів надання допомоги, не усуває обов`язку суду надати оцінку доказам, зібраним у справі, та не звільняє відповідача від цивільно-правової відповідальності за наслідки неналежного виконання працівниками трудових обов`язків.
