Віндикаційний імунітет при витребування майна придбаного на електронних торгах

Дата: 20.02.2026 09:10

Віндикаційний імунітет для майна, проданого на електронних торгах чи переданого в порядку виконання судового рішення.

18 вересня 2025 року Верховний суд у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду в рамках справи № 922/82/20 (ЄДРСРУ № 131882931) досліджував питання щодо віндикаційного імунітету при витребуванні майна придбаного на електронних торгах.

Законодавець у ч. 1 ст. 321 ЦК України закріпив норму, відповідно до якої право власності є непорушним. Непорушність права власності є конституційним принципом, закріпленим у ст. 41 Основного Закону, а також в ст.ст. 39, 326 ЦК України, в положеннях ст. 1 Першого протоколу до Конвенції.

Зміст права власності розкриває ст. 317 ЦК України, відповідно до якої власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Тобто зміст права власності становить "тріаду" повноважень, а саме: право володіння jus possidendi", право користування "jus utendi" і право розпорядження "jus abutendi".

Право володіння - це правомочність власника, яка полягає в тому, що власник має право фактично володіти своєю річчю, тобто реальну можливість здійснення безпосереднього володарювання над нею. Цю правомочність власник може здійснювати не лише одноособово, а й передавати право володіння іншим особам, зберігаючи при цьому право власності на річ. Право користування полягає в тому, що власник має право вилучити з речі її корисні якості, одержувати доходи і прирощення від неї. Власник вправі відступити право користування іншим особам, зберігаючи за собою право власності. Право розпорядження - в тому, що власник може визначити правову долю речі, тобто відчужувати усіма дозволеними способами на користь інших осіб тощо. Здійснення права розпорядження річчю не повинне суперечити закону. Здійснення цієї правомочності власник може передати іншим особам.

За ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Право власника на витребування майна від добросовісного набувача регулює ст. 388 ЦК України, відповідно до норми якої:

- якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом (ч. 1 цієї статті);

- майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень (ч. 2 цієї статті);

- якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (ч. 3 цієї статті).

Здійснюючи аналіз вказаної вище норми матеріального права, Велика Палата Верховного Суду, Верховний Суд неодноразово висновували, що у спорах про витребування майна суд має встановити обставини незаконного вибуття майна у власника на підставі наданих сторонами належних, допустимих доказів. Тобто можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19).

Законом передбачено захист прав добросовісних набувачів у разі придбання ними майна у порядку, встановленому для виконання судових рішень (ч. 2 ст. 388 ЦК України). Саме законодавець визначив це безумовним правилом, закріпивши його у ч. 2 ст. 388 ЦК України. Установлене в ч. 2 ст. 388 ЦК України "обмеження віндикації" ґрунтується на авторитеті держави і суду, рішення якого як найважливіший акт правосуддя є обов`язковим до виконання на всій території України (див. ст. 124 Основного Закону України; принцип "res judicata").

Отже, з огляду на спірні правовідносини, у цьому випадку витребування спірного майна на підставі ст. 388 ЦК України є можливими лише у разі доведення того, що відповідачі є недобросовісними набувачами спірного майна.

ВАЖЛИВО:

Добросовісність та недобросовісність характеризують насамперед ступінь обізнаності набувача про правомірність набуття майна в особи, яка немає права на його відчуження. Водночас такі категорії, як "добросовісність", яка належить до фундаментальних засад цивільного права (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України), а також недобросовісність не можуть тлумачитися або застосовуватися формально, ґрунтуватися на припущеннях.

Добросовісність набувача презумується, тобто набувач буде вважатися добросовісним доки не буде доведено протилежне. Добросовісність дій набувача визначається судом у кожному конкретному випадку.

Судова палата зазначає, що поширеним є підхід, відповідно до якого добросовісним набувачем є особа, яка в момент набуття майна не знала і не могла знати, що майно придбане в особи, яка не мала права його відчужувати. Натомість недобросовісний набувач на момент відчуження спірного майна достеменно знав або міг знати, що річ відчужується особою, якій вона не належить і яка на її відчуження немає права.

Основними критеріями, які визначають добросовісність/недобросовісність набувача майна є такі категорії, як "знав/не знав", "міг знати/не міг знати".

За загальним правилом, під поняттям "знав" необхідно розуміти не лише безпосередню обізнаність особи в тому, що вона набуває майно в суб`єкта, який не наділений правом на його відчуження, а й водночас усвідомлення факту порушення своїми діями прав іншої особи. Що ж до поняття "міг знати", то воно характеризує недобросовісність того володільця (набувача), який хоч і не був безпосередньо інформований про відсутність у відчужувача права на відчуження майна, але, проявивши принаймні розумну обачність, міг знати про це.

(!) Саме об`єктивні характеристики предмета торгів можуть враховуватися при оцінці добросовісності/недобросовісності набувача у випадку придбання майна на торгах (наприклад, якщо на майні були нанесені стійкі знаки щодо заборони відчуження чи наявності прав третіх осіб, якщо ознака випливає з самого певного місцезнаходження земельної ділянки, як із землями водного фонду тощо). Юридичні характеристики -приналежність майна тому чи іншому суб`єкту, встановлення заборон на його відчуження тощо - не є такими об`єктивними характеристиками відповідного майна, які можна було б встановити при зовнішньому його огляді й відповідним чином врахувати. Тим більш, якщо жодної інформації щодо заборони продажу майна не існує; майно реалізується в порядку, встановленому для виконання судових рішень.

Водночас перевірити відсутність заборон та обмежень можуть саме державний виконавець та організатор торгів, а не їх учасник, який до того ж не має відповідних можливостей (зокрема, не має права знайомитися з матеріалами виконавчого провадження тощо).

Особа при купівлі майна має діяти обачно. Однак проста необачність не може виключати добросовісності особи, яка набуває майно через процедури, покликані упевнити її в правомірності відчуження. Торги в порядку виконання судового рішення якраз і належать до числа таких процедур. Наслідки від помилок державних органів не можуть перекладатися на приватних осіб і безумовно свідчити про недобросовісність особи, яка придбала майно на торгах. Інший підхід нівелював би принцип правової визначеності та стабільності цивільного обороту, ставлячи добросовісного учасника обігу в залежність від дій організаторів торгів, які не перебувають під його контролем та покладав би невиправданий тягар на такого учасника.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19 виснувала, що при оцінці добросовісності/недобросовісності набувача майна необхідно враховувати, що прилюдні торги у межах здійснення виконавчого провадження мають виступати найбезпечнішим способом набуття майна, публічна процедура реалізації якого гарантує невідворотність результатів торгів та "юридичне очищення" майна, придбаного у такий спосіб. Добросовісний набувач не може відповідати у зв`язку із порушеннями інших осіб, допущеними в рамках процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайства при вчиненні правочинів з нерухомим майном. Конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає такий статус всупереч приписам ст. 388 ЦК України, а тому втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний та надмірний тягар.

До подібного висновку дійшов і Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 25.06.2025 у справі № 638/17112/21. Так, колегія суддів зазначила, що завдяки "віндикаційному імунітету", який передбачений парламентом для майна, проданого чи переданого в порядку виконання судового рішення, досягається охорона прав добросовісної особи, яка набула майно, що було відчужене чи передане на виконання судового рішення, і стабільність цивільного обороту. Якщо майно продається чи передається на виконання судового рішення, то таке рішення набрало законної сили. Виконання судового рішення відбувається відповідно до закону про виконавче провадження. Відчужувачем є не власник майна (оскільки майно продається не по волі власника), а особа, уповноважена державою, виконавець. Саме тому публічна складова відчуження (передання) майна власника має вирішальне значення і свідчить про те, що існують підстави для такого відчуження (передання), та, як наслідок, є підстави для набуття права власності на майно, відчужене чи передане в процесі виконання судового рішення.

При цьому судова палата зазначає, що обставини стосуються передусім законності та правомірності дій особи, на яку держава поклала обов`язок виконання судового рішення, а доводи про необхідність їх з`ясування покупцем перш ніж взяти участь у торгах фактично покладають на покупця додатковий обов`язок ревізування дій державних органів в межах виконавчого провадження, що взагалі не відноситься до його компетенцій та можливостей. Учасник прилюдних торгів діє в умовах довіри до законності дій держави в особі її органу - виконавчої служби і не може здійснювати ревізію виконавчого провадження, перевіряючи, на забезпечення яких саме рішень включено майно до реалізації. Вирішення цих питань віднесено виключно до компетенції державного виконавця. Крім того, сам по собі факт визнання торгів такими, що проведено з порушенням, не може автоматично характеризувати набувача майна як недобросовісного.

До таких висновків дійшов і Верховний Суд у постанові від 21.08.2024 у справі № 953/24224/19, яка є релевантною справі № 922/82/20, що переглядається.

ВИСНОВОК:

При «віндикаційному імунітеті», що закріплений для майна проданого чи переданого в порядку виконання судового рішення (частина друга статті 388 ЦК України) не тільки не має значення, але й не може мати значення, чи відбулося вибуття майна з володіння власника по його волі чи поза нею, оскільки відчужувачем є не власник майна, а виконавець.

P.s. На час перегляду цієї справи у Верховному Суді законодавець прийняв Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення ефективності суб`єктів державного сектору економіки", яким у ч. 2 ст. 388 ЦК України було внесено зміни та викладено вказану норму права у такій редакції: "майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо: 1) воно було продане або передане у власність у порядку, встановленому для виконання судових рішень; 2) воно було продане такому набувачеві на електронному аукціоні у порядку, встановленому для приватизації державного та комунального майна".