Суть справи:
Жінка звернулась до суду з позовом про встановлення факту проживання однією сім’єю чоловіка та жінки без укладення шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та визнання права власності на нерухоме майно. Позовна заява була обґрунтована тим, що більше 17 років позивачка без реєстрації шлюбу проживала однією сім’єю, вела спільне господарство, мала спільний бюджет та побут з померлим.
Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову. Таке рішення суду було обґрунтоване тим, що позивачкою не було доведено, що вона з померлим постійно спільно проживали, мали спільний бюджет, харчування, мали спільні витрати на купівлю майна спільного користування, брали участь в утриманні житла, ремонті, тобто відсутнє підтвердження реальності сімейних відносин з померлим не менш як п’ять років до часу відкриття спадщини, оскільки досліджені в суді письмові докази у сукупності з показаннями свідків підтверджують лише факт сусідських, дружніх, інтимних стосунків між ними.
Суд апеляційної інстанції апеляційну скаргу позивачки задовольнив частково. Так, суд встановив факт спільного проживання однією сім’єю, як чоловіка та жінки з 21 вересня 2001 року по 30 листопада 2016 року та визнав спільною сумісною власністю позивачки та померлого: два автомобілі та вантажний причіп до одного з них. Визнано за позивачкою право власності на 1/2 частку нерухомого майна.
Позиція Верховного Суду:
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08.12.2021р. у справі №531/295/19 рішення суду апеляційної інстанції було скасоване, а рішення суду першої інстанції – залишено в силі. Таке рішення Верховного Суду було обґрунтоване наступним:
Для встановлення спільного проживання однією сім’єю до уваги беруться:
– показання свідків про спільне проживання фактичного подружжя та ведення ними спільного побуту;
– документи щодо місця реєстрації (фактичного проживання) чоловіка та жінки;
– фотографії певних подій;
– документи, що підтверджують придбання майна на користь сім’ї, витрачання коштів на спільні цілі (фіскальні чеки, договори купівлі-продажу, договори про відкриття банківського рахунку, депозитні договори та інші письмові докази) тощо.
Верховний Суд вказав, що показання свідків та спільні фотографії не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту спільного проживання однією сім’єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог щодо встановлення факту проживання позивачки однією сім’єю зі спадкодавцем без реєстрації шлюбу, суд апеляційної інстанції на зазначене уваги не звернув, залишивши поза увагою, що належних та допустимих доказів, які б свідчили про спільне проживання позивачки та померлого як чоловіка та жінки, тобто наявність сім’ї, у період з часу розірвання шлюбу до моменту його смерті матеріали справи не містять.
Разом з цим показання свідків про проживання позивачки із спадкодавцем однією сім’ю, на яких суд апеляційної інстанції ґрунтував свої висновки, не є достатніми доказами про наявність у них сім’ї в розумінні статті 3 Сімейного кодексу України. Наданий позивачкою акт про факт наявності спільного майна та оцінку його вартості, складений депутатом міської ради, спростовується наданими ним показаннями як свідком у суді першої інстанції. Крім того, вказаний акт складено на підставі свідчень трьох сусідів, один з яких є родичем позивачки.
