Рішення ВС у справі № 635/2049/22 від 07.04.2026 https://t1p.de/zu3ud
У касаційній скарзі захисник зазначав, що суди надали невірну оцінку діям засудженого в умовах окупації, якого двічі затримували, утримували в підвалі, де здійснювали на нього фізичний та психологічний тиск, і належним чином не обґрунтували яким чином його допомога мешканцям окупованого села, яку він здійснював як до, так і під час окупації, може свідчити про його умисел на колабораційну діяльність з країною-агресором.
ККС ВС надаючи оцінку доводам скаржника вказала, що у складі злочину, передбаченого ч. 5 ст. 111-1 КК України, важливим для кваліфікації є добровільність дій особи. Добровільним вважається діяння, яке вчинено при можливості вибрати декілька варіантів поведінки, з урахуванням сукупності обставин, які можуть виключати кримінальну протиправність дій особи згідно ст.ст. 39, 40 КК України.
Не є кримінальним правопорушенням заподіяння шкоди у стані крайньої необхідності, якщо цю небезпеку не можна було усунути іншими засобами (ч. 1 ст. 39 КК України), а також дія під безпосереднім впливом фізичного примусу, внаслідок якого особа не могла керувати своїми вчинками (ч. 1 ст. 40 КК України).
Оцінка дій особи має бути проведена судом з урахуванням можливого застосування ст.ст. 39, 40 КК України та положень Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року.
Відтак, умови окупації самі по собі свідчать про психологічний тиск на осіб, які опинилися під таким впливом, а тому висновки суду про те, що особа діяла добровільно в інтересах окупантів, вимагають бути доведеними поза розумним сумнівом.
