ВПВС в постанові https://reyestr.court.gov.ua/Review/135044563 від 10.03.2026 у справі № 922/5241/21 нагадала, що можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, від волевиявлення власника щодо вибуття майна, від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем, а також від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно).
Власник майна може витребувати належне йому майно від будь-якої особи, яка є його останнім набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене попередніми набувачами, та без визнання попередніх угод щодо спірного майна недійсними.
У випадку, коли майно, відчужене за правочином, намагається повернути собі сторона цього правочину, то вона для цього повинна мати підставу діяти всупереч власному волевиявленню, втіленому у цьому правочині, тобто мають бути підстави для визнання правочину недійсним і він має бути визнаний судом недійсним.
У цьому принципова відмінність правовідносин у цій справі від ситуації, за якої власник втратив володіння майном, а інші особи вчиняли стосовно цього майна правочини: власник не є особою, чиє волевиявлення на відчуження майна втілене у відповідному правочині, не є зобов`язаною стороною за цими правочинами, тому не має вимагати визнати їх недійсними, не може втручатись у відповідне договірне зобов`язання, а натомість має лише витребовувати у володільця належне йому майно.
Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.
