Правова позиція ЄСПЛ у справі «ISMAYILOVA v. AZERBAIJAN» від 07.04.2026, заяви №№ 44031/17,41494/20 https://t1p.de/zqllw
Заявниця, відома журналістка, скаржилася, зокрема, за ст.2 Протоколу №4 до Конвенції на те, що її право залишати країну було порушено забороною на виїзд, накладеною на неї після її умовного звільнення з місця позбавлення волі.
ЄСПЛ встановив, що у цій справі національні суди не здійснили необхідної оцінки пропорційності обмеження права заявниці на виїзд за кордон та не надали його обґрунтування. Зокрема, вони не навели жодного конкретного пояснення, чому вважали, що заборона на виїзд є необхідною для контролю за виконанням заявницею умовного покарання під час іспитового строку або чому її відсутність під час поїздки за кордон мала б перешкодити їй виконувати обов’язок не змінювати своє постійне місце проживання без попереднього повідомлення районного відділу виконання рішень. Крім того, під час розгляду національними судами її клопотання про скасування умовного покарання та зняття судимості не було здійснено жодного перегляду її заяви про скасування заборони на виїзд.
Як наслідок, національні суди не зробили жодної реальної спроби розглянути конкретні підстави, наведені заявницею для обґрунтування необхідності виїзду за кордон, або оцінити, чи було обмеження її права залишити країну пропорційним заходом і чи забезпечувало воно справедливий баланс між публічним інтересом та правом заявниці на свободу пересування.
З огляду на викладене Суд вважав, що автоматичне застосування заборони на виїзд без урахування індивідуальних обставин заявниці не може бути охарактеризоване як «необхідне в демократичному суспільстві».
Відповідно, мало місце порушення ст.2 Протоколу №4 до Конвенції.
