Професор права та практикуючий юрист з Румунії намагався оскаржити карантинні обмеження, через які віддаленість від студентів завадила йому виконувати свої обов’язки викладання за оптимальних умов. Він заперечив такі заходи, як соціальне дистанціювання, необхідність носіння маски та необхідність ізоляції на певну кількість днів у разі позитивного результату тесту на SARS-CoV-2, надійність якого він поставив під сумнів. На його думку, ці заходи були як неадекватними, так і непотрібними.
У своєму рішенні у справі «Піпереа проти Румунії» (заява № 24183/21) Європейський суд з прав людини одноголосно визнав заяву неприйнятною. Рішення є остаточним. Справа стосувалася скарги пана Піпереа на заходи, вжиті урядом Румунії в умовах режиму тривоги, оголошеного 18 травня 2020 року, після надзвичайного стану, оголошеного 16 березня 2020 року під час пандемії COVID-19.
Суд зауважив, що заходи, на які скаржиться заявник, були запроваджені урядом з міркувань охорони здоров’я. Ситуація мала бути охарактеризована як «непередбачувані виняткові обставини». Заходи, які оскаржує заявник у загальній та нецілеспрямованій формі, були застосовані до всього населення у відповідь на те, що компетентні національні органи влади визначили як серйозну ситуацію в галузі охорони здоров’я. Суд зазначив, що заявник абстрактно скаржився на те, що заходи, вжиті румунською державою для боротьби з поширенням вірусу SARS-CoV-2, були неадекватними та невідповідними. Він не надав інформації про свою особисту ситуацію і не пояснив конкретними прикладами, як стверджувані провали національних органів влади можуть безпосередньо вплинути на нього. Отже, Суд дійшов висновку, що скарги заявника або не відповідають критеріям прийнятності, викладеним у статтях 34 і 35 Конвенції, або не виявляють жодних ознак порушення прав і свобод, закріплених у Конвенції та протоколах до неї.
Заявник, Георге Піпереа, є громадянином Румунії, професор права, а також практикуючий юрист. Рішенням № 394/2020 від 18 травня 2020 року уряд Румунії оголосив стан тривоги, який він неодноразово продовжував до 8 березня 2022 року після введення надзвичайного стану, оголошеного 16 березня 2020 року. Пан Піпереа, професор комерційного права в університеті, поскаржився, що віддаленість від студентів завадила йому виконувати свої обов’язки викладання за оптимальних обставин. Він заперечував проти Рішення №293/2021 від 10 березня 2021 року, яким уряд продовжив стан небезпеки в країні з 14 березня 2021 року та визначив заходи, яких необхідно вживати під час нього для запобігання та подолання наслідків пандемії COVID-19.
У більш широкому плані він заперечив такі заходи, як соціальне дистанціювання, необхідність носіння маски та необхідність ізоляції на певну кількість днів у разі позитивного результату тесту на SARS-CoV-2, надійність якого він поставив під сумнів. На його думку, ці заходи були як неадекватними, так і непотрібними.
Позов про судовий перегляд, поданий заявником до національних судів 16 березня 2021 року проти Рішення уряду №293/2021 від 10 березня 2021 року перебував на розгляді, коли він подав свою заяву до ЄСПЛ.
ЄСПЛ зазначив, що стаття 34 Конвенції не дозволяє абстрактно оскаржувати порушення Конвенції та не надає окремим заявникам права на позов, який може бути використаний виключно в інтересах суспільства (actio popularis). Заявники повинні були обґрунтувати свої скарги як фактично, так і юридично, надавши Суду конкретні факти та необхідні докази, а також пояснюючи, чому вони вважають, що положення Конвенції, на яке вони посилалися, було порушено.
Суд зазначив, що заявник не зробив нічого, крім того, що стверджував про обмеження його права на свободу пересування, посилаючись на пункт 1 статті 2 Протоколу № 4 до Конвенції, без додаткового обґрунтування своєї скарги. Суд також зазначив, що оскаржувані заходи виникли за особливих обставин, оскільки їх було введено в рамках режиму тривоги, оголошеного в Румунії 18 травня 2020 року після надзвичайного стану, оголошеного 16 березня 2020 року, з міркувань охорони здоров’я.
Ситуація мала бути охарактеризована як «непередбачувані виняткові обставини». Заходи, які оскаржує заявник у загальній та нецілеспрямованій формі, були застосовані до всього населення у відповідь на те, що компетентні національні органи влади визначили як серйозну ситуацію в галузі охорони здоров’я. Щодо стверджуваного порушення права заявника на повагу до його приватного життя за статтею 8 Конвенції, Суд зазначив, що заявник не вказав, чи дійсно його вимагали показати документи, коли він йшов куди-небудь, а також у який саме спосіб його право повага до його приватного життя була порушена. Він не пояснив конкретно, як ці заходи вплинули на нього; він також не надав жодного конкретного опису свого фактичного досвіду того періоду.
Суд зазначив, що заявник абстрактно скаржився на те, що заходи, вжиті румунською державою для боротьби з поширенням вірусу SARS-CoV-2, були неадекватними та невідповідними. Він не надав інформації про свою особисту ситуацію і не пояснив конкретними фактами, як стверджувані провали національних органів влади можуть безпосередньо вплинути на нього.
Отже, Суд дійшов висновку, що скарги заявника або не відповідають критеріям прийнятності, викладеним у статтях 34 і 35 Конвенції, або не виявляють жодних ознак порушення прав і свобод, закріплених у Конвенції та протоколах до неї. Заяву було відхилено відповідно до пункту 4 статті 35 Конвенції.
