Незалежність та неупередженість спортивних дисциплінарних органів.
6 січня 2026 року Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) ухвалив рішення у справі Йокушлу проти Туреччини. Заява стосувалася скарг щодо незалежності та неупередженості Арбітражного комітету Федерації футболу Туреччини (ФФТ).
Заявник, професійний футболіст, грав за клуб «Алтай», який на той час виступав у першому дивізіоні Туреччини. 24 травня 2023 року адвокат заявника надіслав клубу офіційне повідомлення про те, що заявник розірве свій контракт через тридцять днів після його отримання, якщо заборгованість із заробітної плати не буде виплачена.
Клуб виплатив заявнику заробітну плату 12 червня 2023 року. Однак, оскільки заявник не повідомив свого адвоката про цю виплату, адвокат 03 липня 2023 року повідомив ФФТ про розірвання контракту. ФФТ зафіксувала це розірвання у своїх офіційних записах 14 липня 2023 року та скасувала реєстрацію заявника в клубі, надавши цьому рішенню юридичної сили.
24 липня 2023 року адвокат заявника та клуб подали запит до ФФТ з вимогою відкликати повідомлення про розірвання контракту. Вони стверджували, що це повідомлення надіслано до ФФТ помилково через відсутність комунікації між заявником та його адвокатом. 09 серпня 2023 року Рада директорів ФФТ відхилила запит заявника, зазначивши, що повідомлення про розірвання договору не може бути відкликане.
17 серпня 2023 року заявник подав апеляцію до Арбітражного комітету ФФТ з вимогою скасувати рішення від 09 серпня 2023 року. 25 серпня 2023 року Арбітражний комітет відхилив апеляцію. За висновком Арбітражного комітету, після подання та реєстрації повідомлення про розірвання договору у ФФТ його більше не можна було скасувати.
ЄСПЛ нагадав, що у справі Алі Різа та інші проти Туреччини (№ 30226/10 та 4 інші, 28 січня 2020 року) Суд встановив порушення статті 6 Конвенції, зазначивши, що структурна та інституційна залежність Арбітражного комітету від Ради директорів у поєднанні з відсутністю належних гарантій від зовнішнього тиску становила системну проблему у врегулюванні футбольних спорів у Туреччині (§§ 212–222 та 241). Ухвалюючи рішення відповідно до статті 46 Конвенції, Суд запропонував державі-відповідачу вжити низку загальних заходів, спрямованих на реформування системи вирішення футбольних спорів. Суд також зазначив, що моніторинг виконання цього рішення наразі здійснюється Комітетом міністрів Ради Європи.
Суд вважає, що положення, які регулюють юридичну відповідальність членів Комітету та процедуру відводу у випадках, коли сторони заявляють відвід члену Комітету, не повністю відповідають стандартам, яких вимагає Конвенція, як це було зазначено у справі Алі Різа та інші (цитовано вище, §§ 212 та 215). Крім того, незважаючи на законодавчі реформи, прийняті на рівні ФФТ, практика свідчить, що чотирирічний строк повноважень членів фактично не дотримується. Арбітражний комітет продовжує переформовуватися з кожними новими виборами на виконавчому рівні ФФТ, що обґрунтовує занепокоєння щодо відсутності незалежності та неупередженості Арбітражного комітету. Це занепокоєння є особливо актуальним у такій справі, як ця, де спір, розглянутий Арбітражним комітетом, стосувався безпосереднього оскарження рішення самої Ради директорів.
Ця справа свідчить про порушення права заявника на незалежний та неупереджений суд, гарантованого статтею 6 § 1 Конвенції.
Водночас Суд зазначає, що, хоча через рішення Ради директорів не скасовувати повідомлення про звільнення, заявник не зміг продовжити свою кар’єру в цьому клубі, така ситуація частково виникла через те, що заявник не повідомив свого адвоката про платіж, здійснений клубом. У будь-якому разі, відмова Ради директорів скасувати повідомлення не завадила заявнику укласти контракт з іншим футбольним клубом, що він і зробив. Таким чином, наслідки рішення Ради директорів, обмежені договірними відносинами з цим клубом, не зашкодили професійній кар’єрі заявника та не перешкоджали його здатності забезпечувати себе.
Отже, не було доведено, що стаття 8 Конвенції є застосовною до цієї справи. Тому, скаргу було визнано несумісною ratione materiae з положеннями Конвенції у значенні статті 35 § 3 (a) та відхилено відповідно до статті 35 § 4.
