касаційна скарга

ВПВС 12.072023 прийняла справу № 904/2465/21 до свого розгляду, погодившись з необхідністю розгляду питання щодо відступу від висновку про те, що у главі 2 розділу V ЦПК України не передбачено вжиття заходів забезпечення позову або їх скасування на стадії касаційного провадження.

У постанові від 18.05.2021 у справі № 914/1570/20 ВПВС констатувала (пункт 7.7), що у касаційному порядку можна оскаржити, окрім інших, (1)ухвали суду апеляційної інстанції щодо забезпечення позову та (2) постанови апеляційного суду, згідно з якими скасовані вжиті судом першої інстанції заходи забезпечення позову. Обмеження касаційного оскарження таких судових рішень вважала невиправданими, а тому відступила у відповідній частині від висновків, викладених у постанові ВПВС від 15.09.2020 у справі № 753/22860/17.

В ухвалі ВС про передачу справи на розгляд ВПВС ставилося питання про відступ від висновку ВС, сформульованого у постанові від 26.10.2022 у справі № 120/11814/21-а, згідно з яким підпис на апеляційній скарзі у лівому верхньому куті першої сторінки під прізвищем позивача є належним, відсутні підстави для повернення апеляційної скарги через те, що вона не підписана.

Касаційний господарський суд навів обгрунтування необхідності відступу від висновків, викладених Касаційним цивільним судом про те, що у главі 2 розділу V ЦПК України не передбачено вжиття заходів забезпечення позову або їх скасування на стадії касаційного провадження.

Рішення ВС у справі № 161/8834/22 від 06.06.2023 https://cutt.ly/IwyNe5iz

У касаційній скарзі захисник стверджував, що суди порушили загальні засади призначення покарання, внаслідок чого визначили засудженому занадто суворе покарання у виді позбавлення волі за ч.4 ст.185 КК України строком на 5 років. На його думку, суди не застосували ст.ст.69,75 КК України.

ККС ВС не погодився з доводами касанта.

Контроль за вчиненням злочину щодо двох окремих злочинів (за відсутності в органу досудового розслідування відомостей про наявність ознак продовжуваного або триваючого злочину та єдиного умислу щодо вчинюваних діянь), кожен із яких, на переконання слідчого, прокурора, містить ознаки самостійного одиничного злочину, які лише за правилами їх юридичної оцінки кваліфікуються за відповідною частиною ст. 307 КК («розірвана» повторність тотожних злочинів), повинен здійснюватися на підставі окремої постанови прокурора щодо кожного злочину.

Правова неможливість касаційного оскарження постанов апеляційного суду по ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення

Враховуючи те, що ухвала суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження у справі постановою суду апеляційної інстанції скасована і справа направлена для продовження розгляду до суду першої інстанції, ВС вважає, що оскарження такої постанови суду апеляційної інстанції в касаційному порядку ЦПК України не передбачено.

Оскільки відповідне втручання чи обмеження щодо прав і свобод учасника цивільного процесу усунуте судом апеляційної інстанції, а ухвала суду першої інстанції, яка становила таке втручання, скасована, то відсутній і предмет касаційного перегляду.

Вироком районного суду було затверджено угоду про визнання винуватості у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 369 КК, з призначенням покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки.

Відповідно до ст. 75 КК особу було звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням та встановленням іспитового строку тривалістю 2 роки.

Ухвалою апеляційного суду було відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою прокурора на такий вирок районного суду.

За змістом припису п. 1 ч. 1 ст. 389 ЦПК України учасник справи не має права на касаційне оскарження рішення суду першої інстанції у частині, яку він не оскаржував в апеляційному порядку.