Обґрунтовуючи підстави для передачі справи на розгляд ВПВС, ВС зазначав, що вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування п. 3 ч.1 ст. 20 ГПК України шляхом його уточнення із зазначенням про те, що спори між релігійною організацією та її учасником (засновником, членом), пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої організації, мають розглядатися в порядку господарського судочинства як спори між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), проте за своєю суттю вони не є корпоративними, тому до них не підлягають застосуванню норми корпоративного права та правові висновки ВС у корпоративних спорах.
ВС урахував правовий висновок, викладений у постановах ВПВС про те, що спори між релігійною організацією та її учасником (засновником, членом), пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої організації, мають розглядатися в порядку господарського судочинства як такі, що відносяться до спорів щодо управління такою юридичною особою.
ВПВС в ухвалі від 07.12.2022 у справі № 910/11872/21 https://reyestr.court.gov.ua/Review/107805193 зазначила, що збірне поняття «корпоративним» будь-якого спору, який пов`язаний зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності юридичної особи, вживається «в розумінні» саме процесуальної норми п. 3 ч.1 ст. 20 ГПК України.
При розкритті змісту цієї процесуальної норми не застосовувалися положення матеріального права щодо визначення «корпоративних прав» згідно зі статтею 167 ГК України та не приймалося рішення щодо правильності застосування судами норм матеріального права, які підлягали застосуванню до спірних правовідносин.
Відсутність складності застосування відповідних положень господарського процесуального законодавства у правовій ситуації, що склалася при розгляді спору між релігійною організацією та її членом щодо управління такою юридичною особою, зумовило відмову ВПВС у прийнятті справи до розгляду.
