30 квітня 2026 року ЄСПЛ ухвалив рішення у справі Benladghem c. Belgique.
Заявниця скаржилася на смерть свого брата, який загинув внаслідок пострілів, здійснених співробітниками спеціальних підрозділів федеральної поліції Бельгії під час його затримання. Вона покликалася на статтю 2 Конвенції і скаржилася на відсутність пропорційності у діях поліції.
ЄСПЛ зазначив, що рішення про затримання брата заявниці ухвалене слідчим суддею, а з огляду на його небезпечність виконання операції із затримання було доручено співробітникам DSU, поліцейським, які спеціалізуються та проходять підготовку для проведення такого роду операцій.
Щодо перебігу операції національні суди встановили, і це не оспорювалося перед Судом, що в момент затримання поліцейські наказали братові заявниці зупинитися. Однак замість виконання наказу він прискорив рух та навмисно вдарив один із поліцейських автомобілів. Не заперечувалося також, що він був озброєний і мав при собі два магазини з набоями. Крім того, національні суди дійшли висновку, що проведення операції на автомагістралі після ізоляції підозрюваного було найкращим рішенням, оскільки затримання у міському середовищі могло поставити під загрозу безпеку сторонніх осіб. З огляду на матеріали справи та мотиви, наведені національними судами, ЄСПЛ не побачив підстав ставити під сумнів оперативні рішення поліції у цій справі.
Національні суди провели детальний аналіз спірних обставин, щоб перевірити, чи було застосування сили абсолютно необхідним і пропорційним. Вони спиралися на значний обсяг слідчих дій і різних експертних досліджень. На підставі цих доказів було, зокрема, встановлено, що пан Benladghem дістав вогнепальну зброю з кейса, який знаходився на пасажирському сидінні його автомобіля, та направив її у бік одного з поліцейських; що цей поліцейський, відступаючи назад, здійснив постріл і впав; після цього ще четверо поліцейських також відкрили вогонь у напрямку пана Benladghem.
Щодо пропорційності застосування сили за таких обставин, національні суди дійшли висновку, що поліцейські діяли у стані необхідної оборони.
За цих обставин ЄСПЛ, як і національні суди, вважає, що, здійснюючи постріли, поліцейські могли діяти з чесним переконанням у тому, що їхньому життю загрожувала небезпека, і могли щиро вважати необхідним застосування сили, що дозволяло їм використовувати відповідні засоби для забезпечення свого захисту.
Отже, застосування сили за конкретних обставин цієї справи не перевищило меж того, що було «абсолютно необхідним». Відповідно, порушення статті 2 Конвенції не було.
