Відповідно до статті 2 Європейської конвенції «право на життя» встановлено, що позбавлення життя не розглядається як порушення цієї статті, коли воно є результатом абсолютно необхідного застосування сили.
Конвенція чітко визначає дані випадки:
а) для захисту будь-якої особи від протиправного насильства;
b) для здійснення законного затримання або запобігання втечі особи, взятого під варту на законних підставах;
с) для придушення, відповідно до Закону, бунту або заколоту.
Прецедентним правом, застосовуваним Європейським Судом з прав людини у справах даної категорії, визначаються три зобов'язання влади перед своїми громадянами. Недотримання даних зобов'язань, тягне визнання країни-відповідача винною в порушенні статті 2 Конвенції.
Таким чином, при подачі відповідної скарги в ЄСПЛ, необхідно переконливо обґрунтувати і довести, недотримання державою одного або декількох з нижче перерахованих зобов'язань:
Негативне зобов'язання - не позбавляти життя крім як у випадках, передбачених у статті 2. Застосування сили повинно бути "абсолютно необхідним" і "суворо пропорційним" цілі;
Позитивне зобов'язання - вживати заходів для охорони життя. Дане зобов'язання поширюється на випадки, де загроза життю виникає внаслідок дій приватних осіб. Держава зобов'язана законодавчо передбачити механізми захисту права на життя. Водночас, в окремих ситуаціях на державі може лежати обов'язок вживати практичних заходів для охорони життя;
Процедурне зобов'язання - розслідувати фатальні інциденти. Виникає щодо будь-якого смертельного інциденту, незалежно від участі в ньому представників держави.
Окремі ситуації, до яких Європейський суд застосував статтю 2 Європейської конвенції, і визнав дії влади, що порушують права гарантовані цією статтею:
- Смерть у місцях позбавлення волі;
- Зникнення;
- Загрозливі для життя ситуації, в яких заявники вижили;
- Екологічна обстановка;
- Медична допомога;
- Медична допомога у в'язниці;
- Програма захисту свідків;
- Евтаназія;
- Відключення пацієнта від апарату штучної підтримки життя;
- Застосування сили при госпіталізації осіб, які страждають психічним розладом;
- Застосування вогнепальної зброї співробітником поліції, які перебувають не при виконанні;
- Операції зі звільнення заручників;
- Протипіхотні міни;
- Військова служба.
