Позивач, який працював вчителем німецької мови у школі, звернувся до суду з позовом до директора школи про поновлення на роботі.
У позові позивач зазначав, що його було звільнено з роботи у зв’язку із закінченням строку строкового трудового договору на підставі п.2 ст.36 КЗпП України. Позивач посилався на те, що відповідно до трудового законодавства він має право на щорічну основну оплачувану відпустку пропорційно до відпрацьованого ним часу. Позивач повідомляв відповідача про те, що він не потребує грошової компенсації за невикористану щорічну основну оплачувану відпустку, а бажає отримати саме відпустку, строк якої зараховується до стажу роботи. Таким чином, на переконання позивача, строковий трудовий договір підлягав продовженню на строк відпустки. Проте директор школи відмовив позивачу у наданні відпустки, трудовий договір з ним не продовжив та незаконно звільнив його з роботи.
Суди першої та апеляційної інстанцій у задоволенні позову відмовили. Суди виходили з того, що надання відпустки працівнику, який звільняється у зв’язку із закінченням строку трудового договору, врегульовано ч.2 ст.3 Закону України «Про відпустки». Вказана норма передбачає виключно можливість надання роботодавцем відпустки працівнику з перевищенням строку його трудового договору, проте не встановлює прямого обов’язку для роботодавця надавати таку відпустку. Тому відмова роботодавця надати позивачу відпустку, яка повністю перевищує строк укладеного з ним трудового договору, не суперечить трудовому законодавству та не порушує трудових прав позивача. Також суди зазначили, що директор школи не є належним відповідачем у справі, оскільки позивач працював вчителем німецької мови за строковим трудовим договором, укладеним зі школою, від імені якої діяв директор. Отже, спірні трудові правовідносини у позивача виникли саме з юридичною особою.
Позивач з такими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій не погодився і подав касаційну скаргу.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 12.01.2022р. у справі №592/6904/21 касаційна скарга позивача була задоволена частково, рішення судів першої та апеляційної інстанцій були скасовані, а провадження у цій справі було закрито. Таке рішення Верховного Суду було обґрунтоване наступним:
Суд касаційної інстанції зазначив, що аналіз змісту позовних вимог свідчить про те, що позовні вимоги спрямовані до директора як до посадової особи школи, та стосуються його професійної діяльності. Жодних позовних вимог до відповідача як фізичної особи, позовна заява не містить. При цьому трудовий спір у позивача виник із саме роботодавцем. Тому, оскільки школа є юридичною особою – самостійним суб’єктом у цивільних правовідносинах, а позовні вимоги у цій справі пред’явлені до її посадових осіб, то саме вона має відповідати за цим позовом.
Верховний Суд зауважив, що особа, визначена позивачем, не може бути відповідачем у цій справі як фізична особа, наділена процесуальною дієздатністю, оскільки є посадовою особою школи, тобто юридичної особи, від імені якої вона діяла у відносинах з позивачем.
