ВС вважав за необхідне відступити від висновків про те, що належним способом вручення судового рішення може вважатися лише його надсилання рекомендованим листом.
Однак всупереч ч. 3 ст. 346 КАС України ВС не зазначив яким саме чином, на його думку, має застосовуватися відповідна норма процесуального права.
Також ВС не мав труднощів з розумінням ст. 251 КАС України в частині способу надсилання сторонам, учасникам справи копій судових рішень, одним з яких є надсилання рекомендованим листом засобами поштового зв`язку.
Фактично ВС пропонував «шляхом розширеного тлумачення» запровадити інший, фактично не встановлений процесуальним законом, спосіб повідомлення сторін, на що ВПВС не має компетенції.
Посилання на брак фінансування не є критерієм відступу від правової позиції.
Водночас ВПВС звернула увагу, що суд може сам визначити, чи обраний спосіб повідомлення насправді порушив чи обмежив право на апеляційний перегляд. Зокрема, коли апелянт достеменно знав про ухвалу суду (було надіслане з використанням альтернативних засобів комунікації) і міг виконати її вимоги, але свідомо цього не робив, оскільки очікував на формальне її отримання поштою рекомендованим листом.
Зважаючи на відсутність підстав для відступлення від правових висновків ВПВС 7.12.2022 постановила ухвалу про повернення справи № 560/5541/20 https://reyestr.court.gov.ua/Review/108336273 на розгляд до ВС.
